Тамара Крюкова - Чарівниця з острова Гроз

тепло або послати промінь. Осиливши розділ про виклик бур та інших катаклізмів, Прошко вирішив випробувати прочитане на практиці.

Він зосередився і, дотримуючись поради книги, спробував зібрати всю свою енергію в одній точці, там, де сонячне сплетення, та вдалося викликати лише принизливе бурчання в животі. Через хвилювання нинішнього дня він не їв із самого ранку, й тепер кишки гучно перемовлялися між собою, нагадуючи про це упущення. Прошко згадав прислів'я, що голодне черево до науки як дерево, й вирішив задовольнити вимоги шлунка, гаразд що здогадався прихопити їжу з собою. Добряче підкріпившись куснем хліба з вареною яловичиною, він знову спробував зібрати енергію, а потім вихлюпнути її потужним потоком. Але хоч як він старався, потоку не виходило навіть найслабкішого. Одначе початкуючий маг не втрачав надії. В книзі було сказано, що успіх досягається тривалими тренуваннями.

Прошко заплющив очі, зосередився та знову взявся за вправи. Раптом за стінами зали загуркотіло. Земля задрижала. Небо, ще хвилину тому ясне, потемніло, і його розітнули спалахи блискавок.

— Вийшло, — збентежено прошепотів Прошко.

Він із подивом обмацав свої груди, мовби сподівався знайти там сліди виверженого урагану, але нічого особливого не відчув. Одначе це не мало значення. У книзі йшлося про те, що іноді відчуття бувають майже невловимими. Головне — вийшло.

Прошка охопила шалена радість. Він зумів-таки викликати бурю! Забувши про обережність, він видав радісний крик перемоги і почав як навіжений скакати по залі. У перервах між туркотами грому чувся брязкіт битого скла. Це дещо вгамувало запал новоспеченого чародія. Порив захвату змінився тривогою. Прошко з жахом подумав, що, викликавши стихійне лихо, він не знайшов часу поцікавитись, як його зупинити.

— Стій! Припинись! Досить! — вигукував він, немовби розлютований ураган міг почути його слабкий голос.

Утративши надію, Прошко, не моргаючи втупився в одну точку й почав уявляти, буцім утягує потік енергії в себе. На його превеликий подив, буря раптово стихла.

Від пережитого хвилювання на лобі виступили крапельки поту. Прошко витер лоба рукавом, схопив зі столу книгу і в нерішучості зупинився. Внутрішній голос підказував йому, що треба тікати. Незважаючи на те, що ураган закінчився, бібліотекар міг незабаром повернутися. Напевно старий захоче перевірити, чи щільно зачинені всі вікна і чи не постраждали його улюблені книги.

Але успіх настільки окрилив Прошка, що йому страшенно захотілося спробувати ще яке-небудь заклинання. Бажання продовжити досліди було таким сильним, що хлопчина відважився прихопити книгу з собою. Він сунув її за пазуху, наспіх замкнув двері восьмигранної кімнати і зайцем кинувся геть із бібліотеки.

Крутнувши ключ у замковій щілині, Прошко замкнув вхідні двері й, почувши кроки, шмигнув за колону. В кінці коридору показався бібліотекар. Постукуючи ціпком і злегка шкутильгаючи, старий поспішав до своїх скарбів, не відаючи, що за кілька кроків од нього затаївся грабіжник, який зазіхнув на безцінну скарбницю знань.

Серце у Прошка тріпотіло, як спіймана в сильце пташка, та душа раділа. Йому вдалося-таки здійснити задумане.

Коли старий зник за дверима, Прошко поліз за пазуху, де лежала заповітна книга, і з досадою крякнув. Тільки тепер він помітив, що в руці й досі стискає недогарок свічки. Це була непростима помилка. Якщо хранитель бібліотеки й не виявить одразу пропажу книги, то напевно почне шукати, куди поділася свічка з канделябра.

Глава З
Рада втаємничених

Над островом Гроз палахкотіло призахідне сонце. Воно накинуло на небозвід пурпурну королівську мантію, облямовану золотавими хмарками. Багрянець відбивався у воді, й коли вечірній бриз тривожив морську гладь, здавалося, що у хвилях плюскотять грайливі золоті рибки.

Біля берега прибій погойдував яскраво розфарбовані човни, а на рівних уступах скель виднілися розкидані будиночки з білого ракушняка. Вони мали такий доглянутий вигляд, що були схожими на іграшкові. На узвишші в зелені садів красувався величний палац із численними вежами, галереями та фонтанами. Уздовж високих стін і у внутрішніх двориках цілий рік цвіли троянди, через що повітря навколо було наповнене солодким ароматом.

У палаці жили маги-правителі. Четверо з них володіли таємницями чорної магії, четверо — білої. І лише Верховний Чародій досконало знав усі прийоми чарування. Він виступав третейським суддею в усіх суперечках, і за ним завжди залишалось останнє слово.

Коли магам треба було порадитися й ухвалити рішення, вони збирались у великій залі рад. Кристали, з яких було викладено стіни та купол зали, змінювали колір залежно від настрою чародіїв. Сьогодні вони забарвились у передгрозові, фіолетові тони. Темно-чорнильні внизу, вони набували фіалкових відтінків у середині, світліли до стелі й завершувалися ніжно-бузковим куполом, який підтримували дев'ять прозорих колон із гірського кришталю… Кожну колону увінчувала літера.

Із цих літер складалося слово РІВНІСТЬ — як нагадування про те, що тут усі рівні. Кожного вислуховували з однаковою повагою, та ніхто не міг нав'язати своєї думки і змусити інших чинити проти своєї волі. Наділені великою владою маги знали: хто має необмежену силу, не має права втручатися в хід подій. Його обов'язок підтримувати рівновагу.

Маги-правителі жили так давно, що вважалися безсмертними. Проте їхній термін також був не безмежним. Чотирнадцять років тому зірки вказали, що на землі народився найвидатніший чарівник. Це означало, що настала пора Верховному Чародію Агрипі передати посох влади наступнику.

Агрипа був найстарішим на острові. Його пам'ять зберігала події, що про них інші чародії знали лише за книгами. Народження нового мага Верховний сприйняв спокійно. Лише коли Обранцем виявилася дівчинка, Агрипа згадав давнє пророцтво, і його охопив страх. Він не міг дозволити, щоб на чолі острова стала чарівниця. Чародії підкинули новонароджену циганам, аби вона загубилася серед людей, і