Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Бойовик » Не сестри і не брати, Влада Клімова 📚 - Українською

Влада Клімова - Не сестри і не брати, Влада Клімова

93
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Не сестри і не брати" автора Влада Клімова. Жанр книги: Бойовик.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 6 7 8 ... 39
Перейти на сторінку:

Я слухала його з жахливим соромом і розуміла наскільки Він особливий. Будь-хто з хлопців враз скинув би з себе штани, штовхнув дівчину на пухнасту природну перину й виконав моє дикунське бажання... Але не Він! Мене оповила неймовірна гордість і почав повертатися розум:

– Вибач, будь ласка! Я геть здуріла від цих новин. Дякую за твоє благородство. Я буду чекати й часто телефонуватиму тобі. Головне, щоб не відправили на Схід...

– Вікі! Ну, що ти мелеш? У нас ніхто не відправляє туди строковиків. Я ж навіть зброї тримати в руках не вмію. А щодо благородства, ти поквапилася. Хочу попрохати про одну річ і сподіваюся, що не відмовиш.

Я здогадувалася про що Він. Ми обоє захмеліли від передчуттів, а Сторожук схилився до моїх губ і доторкнувся тихо й неповторно. Я не пручалася, закрила очі й слухала все, що тепер відбувалося в мені. Бар’єр між нами розтанув і утворилася солодка безодня.

– Ось тепер я готовий до розлуки, до служби, до будь-яких викликів у житті. Знаю, що ти моя доля і кохаю єдину на землі...

Як красиво звучала ця перша ода нашому Коханню! Ми знаходилися в комі блаженних почуттів, а дорослий поцілунок виявляється такий п’янкий! І поодинокі ліхтарі на центральній алеї звабливо підморгували нам у пітьмі.

Розділ 6. Побачення

Скромні проводи в квартирі Сторожуків пройшли від гаслом: «Не сумуйте, я скоро повернусь!» А потім ми з друзями та мамою мого нареченого, Дариною Захарівною, їхали з пункту збору на Зрошувальній тихі й сумні.

Знаєте, всю дорогу до ДВРЗ Захар дотепно жартував і тримав мою руку так міцно, наче боявся, що я випаруюся кудись. А вдома я, мов неприкаяна, тинялася по кімнаті й шукала слід свого вірного друга та не знаходила... Захар не часто бував у мене, але кожна річ і куток нагадували про ті щасливі короткі хвилинки разом.

Мій неприборканий сум за Ним миттю перегукнувся з успішністю. Перший місяць я ніяк не могла змиритися з міркуванням, що Сторожука немає в місті. На лекціях донедавна сумлінна студентка була неуважною й розгубленою. А проникливі викладачі, наче ясновидці, бачили той розпач і постійно робили мені зауваження.

Звісно новобранець вже телефонував мені кілька разів. Захар сповістив, що місце служби в нього неподалік Вінницького аеропорту. Я втішалася, що Він доволі близько й ми зможемо якось зустрітися, але поки на душі хлюпався гострий біль і невиліковний смуток.

Кожну ніч Він приходив до мене в снах. Лагідний і веселий Сторож моїх думок щиро допомагав боротися з журбою. Та коли я прокидалася й розуміла, що то лише сон, відчувала себе божевільною. Я навіть налаштувалася піти за порадою до місцевої знахарки, хоч раніше насміхалася з жінок, котрі ходили туди.

До ворожки я не пішла, навпаки життя нагадало приказку: «Клин клином вибивають!» Саме цей фразеологізм добре характеризував наразі життя родини Цимбалів.

Спочатку до нас навіщось приходив дільничий та мама мені не сказала. Потім до тата на фірму приїздив якийсь чиновник з органів. Та й про це я дізналася пізніше. І врешті мене саму викликали до деканату. Заступник декана представив мене майору Голіку, зі служби безпеки, а потім ввічливо зник кудись.

Скромний міцний чолов’яга пройшовся по мені уважним поглядом і запитав щось про навчання, а сам вже порпався всередині. Принаймні так я себе почувала. Перша думка в моїй голові була про Захара. Й оскільки прикидатися я не вмію, запитала просто:

– Пробачте, Ваш візит стосується військовослужбовця Сторожука?

Серйозний дядько лукаво посміхнувся й відповів:

– Ні, рядового Захара Сторожука у нас підстав чіпати немає. Наскільки відомо, з ним усе добре, служить собі. Я хотів запитати Вас про Катерину Цимбал...

– Даруйте, а Ви знаєте все й про всіх? – примружила я очі й розуміла, що погляд мій тепер випромінює непримиренну злість.

– Намагаємося. Та Ви присядьте, бо зблідли, – показав мені на стілець майор державної безпеки.

– Ясно, що зблідла. Та гидота для нашої родини наче чума, що косить все навкруги. Ми жили як нормальні люди, доки ця дурепа не почала соромити на всі боки. А тепер взагалі хоч не показуйся на світ Божий. Вибачте, та до реверансів я не готова й кажу все, як воно є, – випалила я на одному диханні й дядько знову посміхнувся.

– Да... З такою чесністю Вам, мабуть, тяжко прийдеться у дорослому житті. Чи ні?

– Не знаю, поки я справляюся, – гордо відповідаю йому й запитую так, наче це я маю в кишені посвідчення їх установи: – То що там про гидку вівцю з нашого нечисельного стада? Вже відзначилася десь?

1 ... 6 7 8 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не сестри і не брати, Влада Клімова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не сестри і не брати, Влада Клімова"