Влада Клімова - Не сестри і не брати, Влада Клімова

З огляду на останні події, моя цілеспрямована матуся рвалася з Євою на Київ. Тільки в даному питанні я була невблаганна й повертатися їм категорично заборонила.

Достатньо, що тата делікатно попрохали згадати мирну професію й замінили на блокпості молодшими бійцями. Він не сперечався та зібравши нову бригаду, з переселенців і недавніх школярів, знову взявся виготовляти такі необхідні зараз меблі. А ввечері повертався додому аби допомагати нам з Захаром у побуті.

Інколи до нас приїздив Орест Береза. Вони з Захаром відразу потоваришували й знайшли спільну мову. Мій Коханий чоловік щиро дякував відомому репортеру за моральну й фінансову підтримку, а той соромився й крутив головою, наче сам не свій. Добрі люди навколо нас гуртувалися в неймовірний живий рій.

Якось Алла зайшла до нас зі своїми свіженькими смаколиками, з пекарні. Ця красуня, як обіцяла, приходила з дітками й не залишала нас поза своєю увагою та щиро раділа, що родина Сторожуків виживає й відроджується.

Саме в один з таких візитів ми познайомили її з Горянином. Швидкий і замкнутий Орест спочатку відреагував прогнозовано рівно. Та не звернути уваги на його зачарований Серьожею погляд, міг хіба що сліпий.

Пройшло лише кілька днів і вони зустрілися знову. Орест повіз дітей Довжиків тими пам’ятними місцями Києва, що так люблять малюки. А далі вони з Аллою почали зустрічатися. І в цьому не було ніякої дивини чи зради загиблим половинкам. Світ сміливих українців продовжував існувати й розквітати новими барвами, всупереч стинанням клятих ворогів.

Йшов час і я вже впевнено працювала над дипломною роботою, а сержанта Сторожука (як виняток) прийняли на службу до рекрутингового центру. Тепер він пояснював хлопцям, що немає у світі такої сили, яка могла б перемогти українських козаків. Так, Захар поки рухається за допомогою тростини, але це не заважає йому відчувати під ногами міць рідної землі.

Навесні 2025 русня ще продовжує свої безглузді й підлі нальоти та намагається тиснути на багатьох напрямках, сподіваючись відібрати у нас хоч кілька метрів української землі. Але Батьківщина й люди борються, а життя триває.

Нещодавно в нашому оточенні сталося неймовірне й радісне! Алла Довжик і Орест Береза побралися. Так, вони знайшли в собі сили пам’ятати минуле, але знову покохати і йти вперед.

На татковому безвідмовному конику ми вже кілька разів побували на Закарпатті. Мій Єдиний просто шаліє, коли бачить нашу крихітку веселою й завзятою, але додому ми їх з мамою забирати не поспішаємо. Може це й неправильно та якщо дитинці є де перечекати поки закінчиться гарячий бій за нашу Незалежність -навіщо нагнітати? Їй дуже подобаються запашні полонини й пісні діда Панаса.

І головне. Є новина, якою ми з Захаром божевільно пишаємося. Всі пам’ятають, що на початку війни ми мріяли про збільшення родини Сторожуків. Не знаю, випадково чи прогнозовано, але в мені вже кілька місяців живе маленький хлопчик.

Звісно Цимбали й Сторожуки від нашої цілеспрямованості в захваті. А я вважаю, що Алла й Орест повинні підхопити ініціативу та примножити стрій славних козаків. Ці буремні й важкі роки обов’язково завершаться нашою Перемогою. А діточки війни стануть безкомпромісним свідченням того, що українська Нація нездоланна!

Кінець