Анітвела Кі - Він калічить, вона лікує чи А де був ти?, Анітвела Кі

—Так, зараз, все, що тобі треба, це зібратися. — говорила я собі, вгамовуючи тремтіння. А він усе наближався. Труба стукала по залізних лозинах, що знаменувало про його наближення. Я забилася в кут, молячись усім богам, про те, щоб Лукас встиг першим. —Він більше не прийде. — почула вже зовсім поруч голос свого викрадача. — Він помер, моя дорога. Так, трагедія на мості. Як сумно... Його бридкий схлип і я похолола. Ні! Ні, Лукас не міг померти. Тільки не він...

Пролог

Вітаю всіх читачів.

Вирішила я таки не відкладати другу книгу надовго і написати її.

"Він калічить, вона лікує чи де був ти?"
 

 

Анотація:

—Так, зараз, все, що тобі треба, це зібратися. — говорила я собі, вгамовуючи тремтіння.

А він усе наближався. Труба стукала по залізних лозинах, що знаменувало про його наближення. Я забилася в кут, молячись усім богам, про те, щоб Лукас встиг першим.

—Він більше не прийде. — почула вже зовсім поруч голос свого викрадача. — Він помер, моя дорога. Так, трагедія на мості. Як сумно...

Його бридкий схлип і я похолола. Ні! Ні, Лукас не міг померти. Тільки не він...

Пролог:

За два місяці до анотації:

— Тіанія, якщо ви ще раз запізнитесь на лекцію, то мені доведеться сумніватися у вашій відповідальності. — сказав магістр.

—Я зрозуміла, Данило Опанасовичу. — говорю, пробираючись до свого місця.

Грейс нетерпляче крутилася на стільці. Тож я недовго думаючи, підсіла до подруги.

— Тіа, Що сталося? Ти останнім часом часто спізнюєшся. — вчепилася вона мені в руку. — Такими темпами тебе реально з універу попруть.

— Все нормально. Просто у нас ремонт дороги затіяли й доводиться довго оминати. — не моргнувши, збрехала я.

Насправді кілька місяців тому в мене помер батько. Він був затятим гравцем і зі своєю смертю залишив купу боргів. Тепер, вранці та ввечері, на мене чекають якісь головорізи. Що б струсити грошей чи, того гірше, вбити. Вперше мене врятувала поліція. У провулку, куди я забігла, стояла патрульна машина. І я без сором'язливості стрибнула на заднє сидіння. Далі зі мною поговорили та відвезли додому. Але потім я намагаюся обходитися без зустрічей з будь-ким.

Мама, коли мені було шість років, утекла, залишивши мене батькові. Так що з шести років я була позбавлена материнського кохання і надана сама собі. З батьком я майже не спілкувалася.

За мною доглядав брат. Він забезпечував нам життя. Лише рік тому виїхав за кордон та створив свою компанію. І зараз він, щоб розвинути відносини з Китаєм, тимчасово переїхав туди. У нас з ним велика різниця у віці, але це ніколи не заважало нам знаходити спільну мову. Коли я навчалася у школі, Марк знаходив час і забирав мене додому. Пам'ятаю, як у початкових класах я пишалася, що мене забирав брат.

— Тіа, Що з тобою? Чого це ти так усміхаєшся? — вклинилася в мої роздуми подруга.

— Брата згадувала.

— Як він, до речі? — скосилася Грейс на мене.

— Добре, тільки вчора говорили. Думає повертатися до Києва. — відповіла мало не лукавлячи.

Марк, щоправда, захотів летіти назад, коли дізнався, що мене переслідують. Я не заперечувала, з ним спокійніше.

— Тіанія! Єфремова Тіанія! — блиснуло у свідомості.

— Так! — я підхопилася зі свого місця і побачила магістра, що злився, і шатена, що стоїть поруч з ним. На мою думку, він зі старшого курсу. Тільки вчиться не медичною. Юридичний, здається.

— Сядьте і слухайте уважно. — суворо промовив Данило Опанасович. І я побачила глумливу усмішку на обличчі старшокурсника. Покірно сіла, готуючись слухати. І хлопець зі старшого курсу сказав:

— До нашого універу прийшов лист із пропозицією кожному факультету взяти з курсу по одній людині й відправити їх на практику. Умови відбору такі:" Проводиться три етапи. Теоретична частина. Практична та групова." Думаю, теоретично ви розберетеся самі, а з практичної вам допоможе наш навчальний заклад. На кожен курс буде влаштовано операцію. Звичайно, в рамках вашої навчальної програми та зі штучними частинами тіла. Ну і групова. Курс поділять на групи й вони повинні з'ясувати причину недуга пацієнта і провести операцію. Один учень з кожного курсу піде на практику до медичного центру "Добробут". — після слів шатена, студенти, що затамували подих, дружно охнули. Він глянув на мене і знову посміхнувся.

— Ні, він мені відверто не подобається. — розлютилася я.

— Дякую, Лукас. Як твої успіхи із дипломною роботою? — продовжив магістр.

— Повним ходом, Данило Опанасовичу. Ну що ж, бажаю удачі Вам та вашим студентам. І щоб вони не спали на ваших лекціях. — реготнув він, метнувши в мій бік "той самий" погляд. Викладач теж кинув у мій бік погляд. Ось тільки цей погляд не віщував мені нічого доброго.

— Звичайно, звичайно. Спасибі, Вінчестере. — поплескав його по плечу магістр.

Того дня я твердо вирішила, що маю пройти цей відбір

____________________________________________________________

Доброго часу доби, дорогі читачі)

За останні кілька днів мені в коментарі та особисті повідомлення в Інстаграмі, прийшло багато прохань про продовження. Ви просили книгу про Тіана і Лукаса. А так само про Майю та Ніколоса (про них книга буде потім)

Дякую за прочитання)))

Візуалізація Тіани:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍