Love - Усі її обличчя, Love

Шлях до Повітря був небезпечним. Повітряне королівство знаходилося на літаючих островах, які зависали високо над землею, ховаючись за вічними хмарами. Міра та Сайрес подолали гірські перевали, пройшли крізь магічні бар’єри, перш ніж побачили перший Острів — осяяний світлом і оточений химерними мостами з переплетених потоків повітря.

Там, серед туманів, вона вперше побачила Аерона.

Він з’явився ніби з нічого — високий, з волоссям, що гралося з вітром, та очима кольору бурі. Його присутність була… ефемерною, але при цьому незаперечно сильною.

— Обрана, — промовив він, не втрачаючи загадкової усмішки. — Я чекав на тебе.

— І що, це випадково, що всі чекають на мене? — сухо кинула Міра.

— У цьому світі випадковостей майже не буває, — відказав він, дивлячись просто їй у душу.

Навчання в Повітрі було іншим. Тут не вчили контролювати, а… відпускати. Довіряти інтуїції, своїм страхам і баченням. Острів мав здатність показувати ілюзії, і Міра не раз бачила тіні з минулого, особливо себе саму — слабку, розгублену, самотню.

Аерон був поруч. Він вів її крізь бачення, не даючи зірватись. Їх зближували розмови ночами, спільні польоти над хмарами, дотики рук, що залишали після себе тепло й тривогу.

Але була й таємниця.

— Ти не просто маг Повітря, — якось сказала вона.

— Я… бачив майбутнє, Міро. І воно не завжди світле. Але я повірив, що його можна змінити. Завдяки тобі.

Коли вона нарешті опанувала стихію — змусила буревій танцювати навколо себе — настав час рухатися далі.

Аерон не зупиняв її, лише мовив:

— Якщо коли-небудь загубиш себе — згадай, як ти літала. Справжня ти — вільна.

---