Лана Рей - Як (не) закохатись у королеву секонд-хенду, Лана Рей

7 Кіра

Сьогодні середа, а це означає, що я вирушаю на круте полювання за скарбами.

Щотижня у цей день у секонд - хенд "Євростиль" привозять новий товар, а я разом з іншими дівчатами буду його розбирати, сортувати, розкладати і розвішувати.

Робота ця дуже нелегка і за неї не так вже й багато платять, але це чудова можливість знайти різні круті речі.

Рівно о чотирнадцятій тридцять я вже була на місці і готова плідно попрацювати і щось собі відкопати серед цілих куп різного мотлоху.

Спершу нам треба було познімати з вішалок весь той одяг, що досі не продався і поскладати його у мішки.

Потім приїздила машина з новим товаром, який  вивантажували кілька хлопців, що так само приходили сюди підробляти по середах.

Тоді наша начальниця розприділяла величезні мішки з речами між трьома парами дівчат.

Спершу хлопці ці мішки зважували на величезних вагах, щоб їх порівну розприділити між усіма, а потім відтягували туди, де вже стояли дівчата. Все це відбувалось під чуйним керівництвом нашої начальниці.

Як і в кожному колективі, у начальниці були свої любимчики і ми з Ларкою до них не належали, тому нам завжди діставалось найбільше мішків, а найменше - двом її племінницям, Соні і Лесі. Працювати нам доводилось більше, а платили для всих однаково, бо наша начальниця всіх впевнено запевняла, що все дуже чесно розприділяє.

Та ми з Ларою не сперичались, бо вважали, чим  більше мішків, тим більше шансів знайти щось хороше для себе.

Якби всі мішки розприділяли чесно, то на кожну пару дівчат припадало б  по 400 кілограмів речей.

Я працювала разом зі своєю подругою Ларою. Ми швидко взялися до роботи, бо справ у нас було багато і вони не чекали.

Нам потрібно було розсортувати постільну білизну, рушники, взуття, штори, різні аксесуари, жіночий, чоловічий і дитячий одяг.

Весь одяг треба було одягнути на вішаки, а потім все це розвісити на свої місця, щоб завтра відвідувачі магазину змогли легко знайти все, що їх цікавить.

Не гаючи часу, ми з подругою почали виймати з величезних мішків менші за розміром мішки і відкивати їх. Чого там тільки не було. 

Якось дівчатам дістався цілий мішок товарів із секс - шопу. Треба було бачити їхні обличчя, коли вони відкрили мішок і нічого не підозрюючи, висипали на підлогу все те" щастя". Ото було сміху.

Ми вже звикли до такої роботи, тому працювали швидко і злагоджено.

Тепер розпочиналось найцікавіше. Треба було знайти круті речі, але так, щоб інші дівчата, начальниця і працівниці магазину  цього не помітили і не попросили поділитися з ними або не відібрали.

Працюючи, ми не забували перевіряти кешені в одязі, сумки і гаманці.

Інколи нам посміхалась удача і ми знаходили там кілька євро. Найбільшою нашою знахідкою були двадцять євро, які ми з Ларкою чесно розділили між собою, як і всі інші цінні знахідки.

Лара підморгнула мені і мовчки показала на невеличкий прозорий пакетик з біжутерією. В таких пакетах, якщо пощастить, можна знайти срібні прикраси, годинники або брендову біжутерію.

Непомітно для інших, ми з подругою почали розбирати прикраси. Серед купи дешевих браслетів, сережок і бус нам трапились кілька ланцюжків, схожих на срібні.

Перевіряти на них наявність проби, зараз у нас не було ні часу, ні можливості, тому ми тихенько порозсовували ланцюжки по кишенях. Дешеву біжутерію висипали у відповідну коробку. 

Так робили геть усі дівчата. Це було щось типу приємного бонуса за важку і виснажливу працю.

Власники магазину, звісно, встановили тут камери спостереження, але всі  швидко зрозуміли, де у них є сліпі зони і цим користувались.

Одне з таких чарівних місць знаходилось  біля нашого робочого місця. 

Робота кипіла без перерв на відпочинок. Мені пощастило знайти собі майже новенькі ніжно - рожеві кросівки PUMA.

Потім ми з Ларкою знайшли собі кілька брендових кофточок і джинсів, новенькі сумочки і ще якісь брендові аксесуари на продаж.

Всі свої знахідки ми відкладали окремо, а вже в кінці робочого дня несли на касу.

Розібравши і розклавши всі речі, ми прибрали свої робочі місця, одержали платню, оплатили свої знахідки і почали збиратись додому. 

Стомлені, але задоволені ми вийшли на вулицю. Вдихнувши свіжого повітря, я відчула полегшення, бо в магазині стояв важкий запах секонд - хенду, до якого я ніяк не могла звикнути.

Попрощавшись зі своїми колегами, я поспішила до метро.

Хотілося швидше помитися, поїсти, випити чаю і лягти спати, тому що сил вже зовсім не залишилось.

Крім того, не терпілося швидше перевірити знайдені ланцюжки. Срібні вони чи ні? 

Хоча була лише сьома година вечора, але довкола було майже безлюдно. Рідко, але таке траплялось, коли я поверталась додому з викладки на секонд - хенді. 

Такі дні мені не подобались, бо моя багата уява починала таке видавати, що я примудрялась сама себе нажахати. Так сталося і цього разу.

Я почула швидкі кроки за спиною. Можливо це просто хтось йде до метро, як і я, а можливо - якийсь грабіжник чи маньяк.

Відразу згадалося, що сьогодні хтось із дівчат розповідав, що десь у цьому районі бігає якийсь ексгібіціоніст і демонструє всім свої причандали. А якщо це саме він зараз мене наздоганяє? З моїм щастям, це було цілком можливо. 

Про всяк випадок, я дістала із сумки свій ліхтарик- шокер. Не дарма ж мама його мені подарувала. Кроки все наближались. Я напружилась в очікуванні. Пройде повз чи ні?

Хтось схопив мене за плече. Я повернулась до нападника обличчям і вдарила його шокером.

- Гордієнко...- здавлено прохрипів знайомий голос і хлопець впав на коліна.

Тільки не це! Ну, чому знову він?

Як Кирило Азарх міг тут опинитись саме зараз ? 

Мене точно хтось прокляв. 

 

Вітаю всіх у свїй новій книзі. Сподіваюсь, що Вам сподобається ця весела і легка історія. Кого зацікавила ця книга, поставте, будь ласка, сердечка і додайте до своєї бібліотеки, щоб не загубити. Також можете підписатись на автора, щоб не пропустити новинки. Бажаю всім здоров'я, радості, удачі і любові.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍