Д'єго Калб - Сон. Наука сну, або Пробудження після неспокійної ночі

(на вибір читачів), а її кінематографічну версію можна побачити в анімаційному фільмі «Йосип, цар сновидінь», приквелі стрічки «Принц Єгипту» великого Стівена Спілберга.

Про пає, бáку та інших посередників

Не тільки в Біблії ми зустрічаємо багато (вельми багато) згадок про важливість снів. Ці нічні пригоди спрадавна пробуджували цікавість дуже різних народів і культур.

У грецькій міфології Сон мав тисячу синів, і всі вони були крилаті, бо мусили швидко діставатися з одного краю землі до іншого та роздавати сновидіння. Найвідомішим з-поміж них був Морфей, слава якого дійшла до наших днів і який мав навіювати сни та прибирати в них людської подоби.

Для гуарані[24] сни також можуть бути одкровеннями та джерелом знань. Посередники між надприродним світом і світом людей тлумачать їх за допомогою так званих пає[25], тобто ворожінь. Подейкують, нібито під час пригод, що відбуваються вві сні, духи напучають їх, як вилікувати хворобу, де знайти родючіші землі, як перемогти ворожих воїнів і навіть повідомляють ім’я дитини, яка має народитися.

Своєю чергою представники народу тоба в Гран-Чако[26], як і чимало інших тубільних народів, вважають, що вві сні душа відокремлюється від тіла. Цим вони пояснюють утому, яка іноді відчувається після сну: пустотливі душі можуть подорожувати так далеко, що повертаються лише через добу, і тільки тоді тіло відновлює свої сили.

Певма (pewma), або сон у мапуче[27], також сприймається як подорож, яку здійснює ам (am) — дух чи то аналогічне душі ефірне тіло, — аби предки та інші сили природи могли передати йому свої знання. Навіть сьогодні мапуче вдаються до такої щоденної соціокультурної практики: щоранку члени сім’ї переповідають одні одним свої видіння, розмірковують про їхні значення й спрямовують дії сновидця, вдаючись неодмінно до допомоги тлумача снів — pewmatufe.

Якщо ми перенесемося на інший край світу, де люди сплять, коли ми працюємо, нам стануть у пригоді бáку (baku) — істоти японської міфології (хоча походять вони з Китаю), чия повинність полягає в тому, щоб пожирати погані сни. Саме так: людина, якій сниться кошмар, може звернутися до цих послужливих створінь, аби ті трохи його пожували, і кошмарний сон зникне. Вони такі популярні (і недаремно), що навіть з’являються в «Покемоні» (поширеній відеогрі, а згодом анімаційному серіалі).

Охоронці сну

Поза різними космогонічними уявленнями про сни, що існували, існують та існуватимуть в історії людства, один невролог розвинув доволі складну теорію, покликану пояснити, як виникають сни й чому нам сниться те, що сниться. Звичайно, ми маємо на увазі Зигмунда Фройда, чия теорія несвідомого мала й має приголомшливий успіх у нашому, такому схильному до психоаналізу, суспільстві[28].

Перенесімося, однак, до Австрії кінця ХІХ — початку ХХ століття, коли цей лікар занотував власні сновидіння й сни своїх пацієнтів задля того, щоб виробити теорію інтерпретації снів. 1899 року публікація книжки під такою назвою не мала того резонансу, на який Фройд сподівався: жодне наукове видання не рецензувало її, нечисленні коментарі в пресі були негативними, і минули роки, перш ніж йому вдалося продати скромний наклад у 600 примірників.

«Поволі їдеш — далеко будеш», — кажуть знавці, й, здається, вони мають рацію. Адже в середині ХХ сторіччя теорія Фройда про природу та значення снів убралася в силу. Ба навіть більше: чимало його ідей входять до нашого щоденного слововжитку, були запозичені театром, кінематографом, образотворчим мистецтвом і літературою та навіть спричинилися до появи мистецьких течій, як це сталося з багатьма авангардистськими виражальними засобами: досить згадати важливість сну, позасвідомого та «ірраціонального» в сюрреалізмі чи дадаїзмі.

У своїй книжці Фройд стверджує, нібито кожен сон є справдженням якогось незадоволеного в години неспання бажання, що прибирає іншої подоби. Адже сни являють ганебні, бентежні й глибинні бажання, які утворюють їхній прихований сенс.

Однак вони не з’являються ні з того ні з сього, буквально. Цей блискучий медик доводить, що наш мозок має захисний механізм цензури або стримування, який дозволяє нам виразити ці неприйнятні імпульси (які, прокинувшись, ми пригадуємо у видозміненій та химерній формі) і водночас уникнути душевної тривоги, яку міг би викликати прямий прояв такого несвідомого бажання. Зрештою, не так вже й просто визнати, що ми хочемо спати з власною матір’ю, батьком, опікуном чи куратором. Тому Фройд називає сновидіння «охоронцями сну».

Деякі попередники

Хоча чимало більш давніх авторів і текстів висували ідеї щодо снів, жодному з них не вдалося виробити такої комплексної теорії, як це спромігся зробити наш друг Зигмунд. Заглибившись в історію, зазначимо, приміром, що Талмуд, стародавня релігійна книга юдеїв, стверджує, нібито всі сни мають прихований сенс, який необхідно витлумачити, оскільки він вельми відмінний від своєї видимості.

З іншого боку, ми можемо звернутися до грецької dream team[29] Сократ — Платон — Аристотель, яка філософствувала на майже всі уявленні теми. Перший з них, котрий багатьох доводив до нестями своїми нескінченними дошкульними запитаннями, вважав сни вираженням голосу свідомості. Другий у «Державі» вирізнив бажання потрібні (такі як голод) та непотрібні. Ці останні — стверджував він — з’являються у снах, і їх слід притлумлювати, бо вони являють те тваринне й ірраціональне, що є в кожному з нас. Знайомі слова, еге ж?

Аристотель, навпаки, вважав, що сни раціональні й дозволяють нам бачити речі більш виразно, ніж тоді, коли ми не спимо. В цьому він також мав деяку слушність: як ми побачимо в наступному розділі, чимало вчених, дослідників і митців розв’язували складні проблеми, притиснувшись щокою до подушки. І перелік цим не вичерпується.

Щоправда, жодна з цих ідей (з теорією психоаналізу Фройда включно) не дістала емпіричного визнання, що було неможливо у відповідні епохи. Безсумнівним є також значення, якого надають снам різні народні традиції: навіть у лотереях вдаються до снів, щоб відгадати виграшні номери. Ще 1604 року в Італії поширювалася La borsa d’oro...[30], книжка, що тлумачила сновидіння, підказуючи, які ставки робити. Подібні мудрощі досі вельми популярні в цій країні, де розвинулися різні «системи» для того, щоб спати й вигравати, як, приміром, неаполітанська smorfia[31], що поширилися на цілий світ до наших днів. На нашому континенті до цього в «Семи шаленцях» вдався Роберто Арльт[32]. Ще й сьогодні в Буенос-Айресі багато хто, промовляючи «п’ятнадцять» або «двадцять два», майже машинально додає «гарненька дівчина» чи «безумець», хоча й не належить до тих колоритних типів, які, сидячи за столиками в кав’ярнях, розмірковують над своїми ставками. Що, однак, може сказати нам про ці нічні видіння експериментальна наука?