Стася - "Ритм твоїх слів", Стася
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти завжди так? — запитала Катерина, коли вони вийшли з кав’ярні.
— Так — це як? — Олексій запхав руки в кишені й ліниво глянув на неї.
— Пропонуєш незнайомкам тікати від реальності?
— Ну, не зовсім незнайомкам. Тепер я знаю, що тебе звати Катерина, ти любиш порядок, не вмієш відпочивати і тобі важко відступати від плану. Це вже щось.
— Дуже багато висновків, як на одну чашку кави.
— Дві келихи вина, — поправив він, усміхаючись.
Катерина лише хитнула головою. Вечірнє місто було тихим, і поки вони йшли, усе здавалося трохи нереальним. Може, це справді було вино. А може, щось у способі, яким Олексій дивився на світ.
— І куди ми йдемо? — запитала вона, коли вони звернули в невелику бічну вуличку.
— Ти ж погодилася йти без плану.
— Це не означає, що я не можу цікавитися.
Олексій засміявся.
— Добре, добре. Насправді, я просто хочу показати тобі місце, де люблю бувати.
Катерина скептично глянула на нього.
— І це не якась сумнівна локація, після якої мене шукатимуть друзі?
— Обіцяю, нічого кримінального.
За кілька хвилин вони вийшли до невеликого парку. Вночі тут було майже безлюдно, тільки десь далеко блимали вогники ліхтарів, а посеред парку стояла сцена. Не велика, радше імпровізована — схоже, тут влаштовували виступи.
— Це… сцена?
— Місце, де я граю, коли хочеться просто відключитися від світу.
Олексій піднявся на кілька сходинок і сів на край сцени, жестом запрошуючи Катерину приєднатися.
— А де ж твоя гітара? — з підозрою запитала вона.
— Сьогодні без неї. Але можу щось наспівати, якщо хочеш.
Катерина тільки посміялася.
— О, ні. Я не готова до спонтанного концерту.
— Ну гаразд. Але ти маєш хоча б раз у житті сісти ось тут. — Він постукав рукою по дерев’яному настилу поруч із собою.
Катерина зітхнула.
— З тобою дуже важко сперечатися.
— Це талант.
Вона піднялася на сцену й сіла поруч. Місто шуміло далеко позаду, а тут було дивно тихо. І затишно.
— Ти, напевно, ніколи не розуміла таких, як я? — раптом запитав Олексій.
— Як саме?
— Тих, хто живе моментом.
Катерина задумалася.
— Можливо. Просто в мене завжди було відчуття, що все має бути впорядковане, інакше це хаос.
— А якщо цей хаос — і є життя?
Вона глянула на нього.
— Ти справді так живеш?
Олексій усміхнувся.
— Я просто не боюся не знати, що буде далі.
Катерина не знала, що відповісти. Вперше за довгий час їй просто подобалося мовчати.
І, напевно, це було найкращою відповіддю.
— Ну добре, — Олексій зітхнув, витягаючи телефон із кишені. — Оскільки ти відмовилася від концерту, доведеться імпровізувати.
Катерина спостерігала, як він швидко набирає щось у нотатках, а потім, ніби випробовуючи слова на смак, починає мимрити якусь мелодію.
— Що ти робиш?
— Пишу пісню.
— Тут і зараз?
— Ну, так.
Катерина покрутила головою.
— А ти завжди такий?..
— Безвідповідальний? Легковажний? Непередбачуваний?
— Я хотіла сказати «дивний», але хай буде так.
Олексій усміхнувся й нахилив голову набік, ніби прислухаючись до власних думок.
— Гаразд. — Він прочистив горло, сів зручніше і почав наспівувати.
"Вона любить порядок, розклад і плани,
Але випадковість змінила все вмить.
Зустріла музиканта, що спізнюється завжди,
Та чомусь не захотіла піти."
Катерина зіщулилася від несподіванки.
— О, ні. Тільки не це.
Але Олексій і не думав зупинятися.
"Вона каже, що правила — то її сила,
Та, мабуть, ця ніч всі їх стерла з лиця."
Він підняв погляд і підморгнув їй.
— Непогано, правда?
— Жахливо.
— Тобто геніально.
— Тобто я зараз встану і піду.
— А ти не пішла, коли я запропонував утекти. Тож шансів небагато.
Катерина хотіла щось заперечити, але слова застрягли в горлі. Вона справді мала піти. Це взагалі не мало статися. Але вона сиділа тут. І слухала.
— Що, сподобалося?
— Я просто… не знаю, що на це сказати.
Олексій нахилився ближче.
— Можеш сказати: «Ще один куплет».
Катерина заплющила очі й зітхнула.
— Ти – катастрофа.
— Але ж цікава катастрофа?
Вона усміхнулася і знизала плечима.
— Можливо.
Олексій знову наспівав кілька рядків, тепер уже тихіше, майже пошепки.
Катерина не могла заперечити — у нього був гарний голос. І, здається, ця ніч була не такою вже й поганою ідеєю.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Ритм твоїх слів", Стася», після закриття браузера.