Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

наповнювало його душу; треба душею й серцем відчути кожне слово його — і тоді вже виступати на публічне читання його. Читання це буде зовсім не галасливе, не у запалі та лихоманці. Навпаки, воно може бути навіть дуже спокійне, але в голосі читця почується незвідана сила, свідок істинно розчуленого внутрішнього стану. Сила ця передасться всім й породить чудо: зворушені будуть і ті, хто не зворушувався ніколи від звуків поезії. Читання наших поетів може принести багато публічного добра. В них є багато прекрасного, яке не тільки зовсім забули, але навіть обмовили, очорнили, представили публіці в якомусь низькому смислі, про який і не думали благородні серцем наші поети. Не знаю, кому належить думка — обернути публічні читання на користь бідним, але думка ця прекрасна. Особливо це доречно тепер, коли так багато стражденних у самій Росії від голоду, пожеж, хвороб і всякого роду лиха. Як би втішилися душі поетів, які відійшли від нас, таким використанням їхніх творів!

1843

VI

Про допомогу бідним

(З листа до О.О. С……ої)[18]

…Звертаюсь до нападок ваших на глупство петербурзької молоді, яка затіяла підносити золоті вінки й кубки чужоземним співакам і актрисам у той самий час, коли в Росії голодують цілі губернії. Це відбувається не від глупства й не від озлоблення сердець, навіть і не від легкодумності. Це відбувається від усім нам спільної людської безпечності. Ці нещастя й жахи, викликані голодом, далекі від нас; вони відбуваються всередині провінцій, вони не перед нашими очима — ось розгадка і пояснення всього! Той же самий, хто заплатив, щоб насолодитися співом Рубіні[19], сто карбованців за крісло в театрі, продав би своє останнє майно, якби довелось йому бути свідком на ділі хоч однієї з тих жахливих картин голоду, перед якими ніщо всякі страхи й жахи, виставлені в мелодрамах. За пожертвою у нас не стане діло: ми всі готові жертвувати. Але пожертви власне на користь бідних у нас робляться тепер не зовсім охоче, почасти тому, що не кожен певен, чи дійде, як слід, до місця призначення його пожертва, чи потрапить вона саме в ті руки, в які має потрапити. По більшості стається так, що допомога, наче якась рідина, що несуть у руці, вся розхлюпається дорогою, раніше ніж донесеться, і нужденному випадає подивитись тільки на одну суху руку, в якій немає нічого. Ось про який предмет слід подумати, перш ніж збирати пожертви. Про це ми з вами опісля поговоримо, тому що це діло нітрохи не маловажне і варте того, щоб про нього з толком поговорити. А тепер поговоримо про те, де швидше треба допомагати.

О. Іванов. Явлення Христа народу.

В овалі — написаний з Миколи Гоголя образ «найближчого до Христа».

Допомагати треба перш за все тому, з ким сталося нещастя неждане, яке раптом, в одну хвилину, позбавило його всього за одним разом: чи пожежа, що спалила все до тла, чи падіж, що виморив усю худобу, чи смерть, що вкрала єдину опору, словом — усяка втрата несподівана, коли раптом являється людині бідність, до якої вона ще не встигла звикнути. Туди несіть допомогу. Але треба, щоб допомога ця була надана істинно християнським чином; якщо ж вона буде полягати в одній тільки видачі грошей, вона зовсім нічого не буде значити і не обернеться на добро. Якщо ви не обдумали спочатку у власній голові всього становища того чоловіка, якому хочете допомогти, і не принесли з собою йому напучення, як віднині слід вести йому своє життя, він не отримає великого добра від вашої допомоги. Ціна наданої допомоги рідко дорівнює ціні втрати; взагалі вона ледве складає половину того, що чоловік втратив, часто одну чверть, а інколи й того менше. Росіянин здатен на всі крайнощі: побачивши, що з отриманими невеликими грошима він не може вести життя, як раніше, він з горя може прогуляти одразу те, що йому дане на довгочасне утримання. А тому напоумте його, як йому викрутитися саме з тією допомогою, яку ви принесли йому, поясніть йому істинне значення нещастя, щоб він бачив, що воно послане йому з тим, щоб він змінив колишнє житіє своє, щоб віднині він став уже не колишнім, але ніби іншим чоловіком і фізично і морально. Ви зумієте це сказати розумно, якщо тільки увійдете гарненько в його природу і в його обставини. Він вас зрозуміє: нещастя пом’якшує людину; природа її стає тоді більш чутливою й доступною для розуміння предметів, які перевищують поняття людини, що перебуває в звичайному і повсякденному стані; вона ніби вся перетворюється тоді на розігрітий віск, з якого можна ліпити все, що захочете. Найкраще, одначе ж, якби всяка допомога провадилася через руки досвідчених і розумних священиків. Вони одні в силі розтлумачити людині святий і глибокий смисл нещастя, що, в яких би не являлось образах і видах кому б то не було на землі, чи проживає він у хатині чи у палатах, є той же крик небесний, волаючий людині про зміну всього її попереднього життя.

1844

VII

Про Одіссею, перекладену Жуковським

(Лист до М.М. Я….ва)[20]

Поява «Одіссеї» створить епоху. «Одіссея» є безсумнівно найдосконалішим твором усіх віків. Об’єм її великий; «Іліада» перед нею епізод. «Одіссея» охоплює весь давній світ, публічне й домашнє життя, всі поприща тодішніх людей, з їхніми ремеслами, знаннями, віруваннями… словом, важко навіть сказати, чого би не обійняла «Одіссея» чи що б у ній було пропущене. Протягом кількох віків служила вона невичерпним колодязем для древніх, а потім і для всіх поетів. З неї черпались предмети для незчисленних трагедій, комедій; все це рознеслось по всьому світу, зробилось надбанням усіх, а саму «Одіссею» забули. Доля «Одіссеї» дивна: в Європі її не оцінили; винні у цьому почасти недолік перекладу, який би передав художньо найпрекрасніший твір давнини, почасти недолік мови, не такою мірою багатої й повної, в якій відбилися б усі незчисленні, невловимі красоти як самого Гомера, так і взагалі еллінської мови; почасти ж недолік, нарешті, і самого народу, не такою мірою обдарованого чистотою незіпсутого смаку, який потрібний для того, щоб відчути Гомера.

Тепер переклад щонайпершого поетичного твору здійснюється мовою найповнішою і найбагатшою серед усіх європейських мов.

Усе літературне життя Жуковського було ніби приготуванням до цього діла.