Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

До шостого тому видання творів Миколи Гоголя у семи томах увійшли «Вибрані місця із листування з друзями», «Авторська сповідь», «Розмисли про Божественну Літургію» та окремі нотатки останніх днів життя письменника.

Національна Академія наук України
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка
Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга» 2011 року
© Т.В. Михед, переклад, 2011
© Е.С. Соловей, переклад, 2011
© П.В. Михед, Т.В. Михед, коментарі, 2011
© НВП «Видавництво “Наукова думка” HAH України», дизайн, 2011

Микола Гоголь

Зібрання творів у семи томах

Том 6

Духовна проза

До 200-ліття від дня народження

Упорядник П.В. Михед

Переклад Т.В. Михед, Е.С. Соловей

Коментарі П.В. Михеда, Т.В. Михед

На фронтиспісі портрет М. Гоголя роботи К.-П. Мазера, 1840

Вибрані місця із листування з друзями*

Передмова[1]

Я був тяжко хворий[2]; смерть уже була близько. Зібравши рештки сил своїх і скориставшись першою хвилиною повної тверезості мого розуму, я написав духовний заповіт, в якому, серед іншого, покладаю обов’язок на друзів моїх видати, після моєї смерті, декотрі з моїх листів. Мені хотілося хоч сим спокутувати намарність усього, досі мною надрукованого, тому що в листах моїх, за визнанням тих, до кого вони були написані, знаходиться більше потрібного для людини, ніж у моїх творах. Небесна милість Божа відвела від мене руку смерті. Я майже одужав; мені стало легше. Та відчуваючи, однак, слабкість сил моїх, яка звістує мені щохвилинно, що життя моє на волосині, і готуючись до дальньої подорожі до Святих Місць[3], необхідної душі моїй, протягом якої все може трапитись, я захотів залишити при розставанні що-небудь від себе моїм співвітчизникам. Вибираю сам із моїх останніх листів, які мені вдалось отримати назад, все, що більше стосується питань, які цікавлять нині суспільство, відсторонивши все, що може отримати смисл тільки після моєї смерті, з виключенням усього, що могло мати значення тільки для небагатьох. Долучаю дві-три статті літературні й, нарешті, додаю сам заповіт, з тим, щоб у випадку моєї смерті, якби вона спостигла мене в дорозі моїй[4], здобув він одразу свою законну силу, як засвідчений усіма моїми читачами.

Серце моє говорить, що книга моя потрібна і що вона може бути корисною. Я думаю так не тому, що мав високе про себе поняття і покладався на вміння своє бути корисним, але тому що ніколи ще досі не мав такого сильного бажання бути корисним. Від нас уже доволі буває простягнути руку з тим, щоб допомогти, допомагаємо ж не ми, допомагає Бог, посилаючи силу слову безсилому. Отже, якою б не була моя книга неважливою та неістотною, але я дозволяю собі видати її в світ і прошу моїх співвітчизників прочитати її кілька разів; у той же час прошу тих із них, котрі мають достаток, купити кілька її екземплярів і роздати тим, котрі самі купити не можуть, сповіщаючи їх за цього випадку, що всі гроші, які перевищать витрати на мою очікувану подорож, будуть обернені, з одного боку, на підкріплення тих, котрі, подібно мені, відчують потребу внутрішню відправитись перед наближенням Великого Посту у Святу Землю і не матимуть можливості здійснити її одними власними коштами, з другого боку — на допомогу тим, котрих я зустріну на дорозі вже туди прямуючими і котрі всі помоляться біля Гробу Господнього за моїх читачів, своїх благодійників.

Подорож мою хотів би я здійснити як добрий християнин. І тому прошу тут прощення у всіх моїх співвітчизників за все, чим не випало мені образити їх. Знаю, що моїми необдуманими й незрілими творами завдав я прикрості багатьом, а інших навіть озброїв проти себе, взагалі у багатьох викликав невдоволення. На виправдання можу сказати тільки те, що намір мій був добрий і що я нікого не хотів ні засмучувати, ні озброювати проти себе, але одна моя власна нерозумність, одна моя поспішливість і квапливість були причиною того, що твори мої постали в такому недосконалому вигляді і майже всіх ввели в оману щодо їх справжнього смислу; за все, що тільки зустрічається в них навмисно образливого, прошу простити мене з тією великодушністю, з якою тільки одна російська душа прощати здатна. Прошу прощення також у всіх тих, з котрими на довгий чи на короткий час випадало мені зустрітися на дорозі життя. Знаю, що мені траплялося багатьом завдавати неприємностей, декому, може бути, і зумисне. Взагалі в поводженні моєму з людьми завжди було багато неприємно відштовхуючого. Почасти це було від того, що я уникав зустрічей та знайомств, відчуваючи, що не можу ще мовити розумного і потрібного слова людині (пустих же і непотрібних слів промовляти мені не хотілось), і бувши в той же час переконаним, що з причини незчисленної кількості моїх недоліків мені було потрібно хоч трохи виховати самого себе на певній від далі від людей. Почасти ж це було й від дрібного самолюбства, властивого тільки тим із нас, котрі з грязі, пробрались у люди і вважають своїм правом дивитись пихато на інших. Як би то не було, але я прошу прощення в усіх особистих образах, які мені випало завдати комусь, починаючи з часів мого дитинства і до цієї хвилини. Прошу також прощення у моїх побратимців-літераторів за всяке з мого боку зневажання чи неповагу до них, виказану зумисне чи не зумисне: кому ж із них чомусь трудно простити мене, тому нагадаю, що він християнин. Як говіючий перед сповіддю, яку готується віддати Богові, просить прощення у свого брата, так я прошу у нього прощення, і як ніхто такої хвилини не посміє не простити свого брата, так і він не повинен посміти не простити мене. Нарешті, прошу прощення у моїх читачів, якщо і в цій саме книзі зустрінеться що-небудь неприємне і для кого-небудь з них образливе. Прошу їх не мати на мене гніву сокровенного, але натомість виставити благородно всі недоліки, які можуть бути знайдені ними у цій книзі, — як недоліки письменника, так і недоліки людини: мою нерозумність, недомислення, самонадійність, пусту впевненість у собі, словом усе, що буває в усіх людей, хоч вони того й не бачать, і що, ймовірно, ще більшою мірою знаходиться в мені.

На завершення прошу всіх у Росії помолитися за мене, починаючи від святителів, котрих уже все життя є однією молитвою. Прошу молитви як у тих, котрі смиренно не вірують у силу молитов своїх, так і у тих, котрі не вірують зовсім у молитву і навіть не вважають її потрібного: та якою б не була безсилою і черствою їхня молитва, я прошу помолитися за мене цією найбільш безсилою і черствою їхньою молитвою. Я ж біля Гробу Господнього буду молитися за всіх