Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

Треба було його віршуванню виробитися на творах і перекладах з поетів усіх націй і мов, щоб зробитися потім спроможним передати вічний вірш Гомера, — вуху його наслухатись усіх лір, щоби зробитися до того чуйним, щоб і відтінок еллінського звуку не пропав; треба було мало того, що влюбитися йому самому в Гомера, але отримати ще палке бажання змусити всіх співвітчизників своїх влюбитися в Гомера, на естетичну користь душі кожного з них; треба було відбутися в самому перекладачеві багатьом таким подіям, котрі привели у більшу стрункість і спокій його власну душу, необхідні для передачі твору, замисленого у такій стрункості й спокої; треба було, нарешті, зробитися глибше християнином, щоб отримати той прозірливий, заглиблений погляд на життя, котрого ніхто не може мати, крім християнина, що вже спостигнув значення життя. Ось скільком умовам треба було здійснитися, щоб переклад «Одіссеї» вийшов не рабським переповіданням, а почулося б у ньому слово живе, і вся Росія прийняла б Гомера, як рідного!

П. Плетньов.

Зате вийшло щось дивовижне. Це не переклад, а скоріше відтворення, відновлення, воскресіння Гомера. Переклад ніби ще більше вводить у древнє життя, ніж сам оригінал. Перекладач незримо став ніби тлумачем Гомера, став ніби якимось зоровим, з’ясувальним склом перед читачем, крізь яке ще виразніше та ясніше проступають всі незліченні його скарби.

По-моєму, всі нинішні обставини ніби навмисне встановились так, щоб зробити появу «Одіссеї» майже необхідною в теперішній час: в літературі, як і в усьому, — збайдужіння. Як зачаровуватись, так і розчаровуватись втомились і перестали. Навіть ці судомні, хворі твори віку, з домішкою всяких неперетравлених ідей, нанесених політичним та іншим шумовинням, стали значно спадати; тільки одні задні читці, звиклі триматись за хвости журнальних вождів, ще дещо перечитують, не помічаючи у простодушності, що козли, які їх вели, давно вже зупинились у роздумі, не знаючи самі, куди повести заблудлі стада свої. Словом, саме той час, коли надто важлива поява твору стрункого в усіх частинах своїх, який зображував би життя з чіткістю надзвичайною і від якого віяло б спокоєм і простотою майже дитинною.

«Одіссея» матиме у нас вплив, як взагалі на всіх, так і окремо на кожного.

Розглянемо той вплив, який вона може в нас призвести взагалі на всіх. «Одіссея» є саме тим твором, в якому вмістились усі потрібні умови, щоб зробити її читанням загальним і народним. Вона поєднує всю захопливість казки і всю просту правду людського походження, що має рівну принадність для всякої людини, ким би вона не була. Дворянин, міщанин, купець, грамотій і не грамотій, рядовий солдат, лакей, дитина обох статей, починаючи з того віку, коли дитина починає любити казку, її прочитають і вислухають без нудьги. Обставина надто важлива, особливо коли візьмемо до уваги те, що «Одіссея» є разом з тим найморальнішим твором і що єдино з тим і задумана древнім поетом, щоб у живих образах накреслити закони дій тогочасній людині.

Грецьке багатобожжя не спокусить нашого народу. Народ наш розумний: він розтлумачить, не ламаючи голови, навіть те, що заводить у глухий кут розумників. Він тут побачить тільки доказ того, як важко чоловікові самому, без пророків і без одкровення з неба, дійти до того, щоб спізнати Бога в істинному вигляді, і в яких безглуздих виглядах стане він уявляти собі лик Його, роздробивши єдність і єдиносилля на безліч образів і сил. Він навіть не посміється з тодішніх язичників, визнавши їх ні в чому не винуватими: пророки їм не говорили, Христос тоді не народився, апостолів не було. Ні, народ наш скоріше почухає потилицю, відчувши те, що він, знаючи Бога в Його істинному вигляді, маючи в руках уже писемний закон Його, маючи навіть товмачів закону в отцях духовних, молиться лінивіше та виконує обов’язок свій гірше древнього язичника. Народ зметикує, чому та ж верховна сила допомагала й язичникові за його добре життя та ревну молитву, незважаючи на те, що він, у темноті своїй, звертався до неї в образі Посейдонів, Кроніонів, Гефестів, Геліосів, Кіприд[21] і всієї вервечки, яку наплела грайлива уява греків. Словом, багатобожжя відставить він убік, а здобуде з «Одіссеї» те, що йому слід з неї здобути, — те, що відчутно в ній видиме всім, що лягло в дух її змісту і для чого написана сама «Одіссея», тобто, що на людину всюди, на всякому поприщі чекає багато бід, що треба з ними боротись, — для того і життя дане людині, — що в жодному разі не слід втрачати віри, як не втрачав віри і Одіссей, який всякої трудної й важкої хвилини звертався до свого милого серця, не підозрюючи сам, що таким внутрішнім звертанням до самого себе він уже творив ту внутрішню молитву Богові, яку в хвилини бідувань робить кожна людина, навіть не маючи ніякого поняття про Бога. Ось те загальне, той живий дух її змісту, яким справить на всіх враження «Одіссея» до того, як одних захоплять її поетичні достоїнства, вірність картин і жвавість описів; до того, як других вразить розкриття скарбів древності у таких подробицях, в яких не зберегли її ні скульптура, ні живопис, ні взагалі всі древні пам’ятки; до того, як треті залишаться подивовані незвичайним знанням усіх звивів душі людської, які всі були відомі всевидющему сліпцеві[22]; до того, як четверті будуть уражені глибоким віданням державним, знанням трудної науки правити людьми і владарювати над ними, чим володів також божественний старець, законодавець і свого, і прийдешніх поколінь; словом — до того, як будь-хто знадиться чим-небудь окремо в «Одіссеї» відповідно до свого ремесла, занять, нахилів і своєї особистої особливості. І все тому, що надто виразно чутний цей дух її змісту, ця внутрішня сутність його, що ні в одному творі не проступає вона так сильно назовні, проникаючи все і переважаючи над усім, особливо, коли розглянемо ще, які яскраві всі епізоди, з яких кожен у силі заступити головне.

Чому ж так сильно це чутно всім? Тому, що залягло це глибоко в саму душу древнього поета. Бачиш на кожному кроці, як хотів він одягти в усю чарівливу красу поезії те, що хотів би утвердити навіки в людях, як прагнув укріпити в народних звичаях те, що в них похвальне, нагадати людині найкраще і найсвятіше, що є в ній і що вона здатна забувати всяку хвилину, залишити в кожному образі своєму приклад кожному на його окремому поприщі, а всім взагалі