Arachne - Труслива МумІя , Arachne

Мумія затамувала подих, коли вони нарешті вийшли з цвинтаря і опинилися на галасливій вулиці, де вже спалахнули вогники нічного свята. Попереду виднілися групи дітей та дорослих у найрізноманітніших костюмах: відьми, зомбі, привиди та навіть кілька мумій, схожих на нього самого. Вони сміялися, співали, розмахували руками та роздавали один одному цукерки. Але все це божевілля не вселяло Роні панічного жаху, як раніше. Він дивився на натовп, намагаючись зрозуміти: чому всі веселяться, якщо ніч має бути сповнена жахами?

— Ого, нічого собі, як тут… весело, — промимрив він, розгублено озираючись. — Це що, вони все просто… радіють?

— Ну звичайно! — долинув зверху тонкий писклявий голос. Роні підняв голову і побачив маленьку кажан, що ширяла над ним, ніби прикріплена до невидимої ниточки. — Це ж Хелловін! Хіба можна такої ночі просто сидіти і боятися? Все тут не для того, щоб жахатися, а щоб веселитися та лякати одне одного!

Роні моргнув, не вірячи своїм вухам.

— Веселити… лякаючи?

Кажан, заливаючись дзвінким сміхом, зробила кілька кіл над його головою.

- Точно! Подивися, — вона вказала крилом на групу дітей, які, побачивши його, заходилися верещати від захоплення і ховатися за кущами. — Бачиш їхні обличчя? Вони бояться, так, але дивись, які вони щасливі! Адже страх це не завжди погано. Це, можна сказати, такий особливий вид гри.

Мумія мимоволі глянув у той бік. Діти, роздивляючись його, шепотілися і показували пальцями. Він міг уловити їхні приглушені голоси: "Дивись, справжня мумія! Це так круто!" Серце Роні тьохнуло. Йому… радіють? Йому, справжньої мумії, яка все своє життя уникала навіть натяку на свято?

— Ти тільки уяви, — заговорив той самий гарбуз, який весело скакав поруч. — Ти теж можеш бути частиною цієї гри. Твої страхи є частиною того, що робить тебе особливим! Тільки уяви: замість того, щоб тікати, ти міг би сам стати чимось, що приносить радість та здивування.

— Радість та здивування? — Роні замислився, поки мимо пробігала група скелетів, кидаючи один одного цукерками. — Я ніколи так не думав.

- Ну, а ти спробуй! — запропонував примарний дух Хеллоуїна, знову з'являючись перед ним і м'яко штовхаючи його вперед. — Подивися на це інакше. Що якщо страхи не вороги, а друзі, які просто трохи по-іншому допомагають веселитися?

Мумія зупинився на краю тротуару, дивлячись, як до нього несміливо наближаються дві маленькі дитини. У одного на голові був великий казанок із намальованими очима, у іншого — маска страшного зомбі. Їхні обличчя сяяли захопленням, хоча вони й намагалися виглядати хоробрими.

— Е-е… Ви… Ви справжній? — спитав один із хлопчиків, широко розплющивши очі.

Роні хотів був відступити, але гарбуз підморгнув йому, підштовхуючи до розмови. Мумія перевела дух і ніяково усміхнулася, чому бинти на обличчі трохи з'їхали, розплющуючи одне око.

— Ну, звичайно, справжній! - пробурмотів він, намагаючись зробити голос трохи голосніше. — Я… мумія Роні, охоронець… е-е… всіх бинтів у окрузі! І я… зовсім не страшний.

Діти переглянулися, а потім захихотіли.

- Здорово! А ви нас не вкусите?

Роні спалахнув від несподіванки — він мумія, які укуси?

- Н-ні! Я просто… кхм… перевіряю, щоб ваші бинти були правильно зав'язані. — Він ніяково показав пальцем на бинти, обмотані навколо його тулуба.

Діти знову захихикали, а один із них підійшов трохи ближче і простягнув цукерку.

- Візьміть! Це вам, щоб… ну не було так страшно.

Роні глянув на цукерку і відчув, як його бинти трохи розслабляються. Маленька карамелька - такий простий жест, але в ньому було стільки тепла та щирості.

- Дякую, - тихо відповів він, стискаючи цукерку в долоні. — Мені… стало набагато легше.

І на цей момент щось змінилося. Страх почав відступати, танути, мов туман під ранковим сонцем. Роні вперше зрозумів, що ніч Хеллоуїна не обов'язково має бути жахливою. У ній є місце для радості, сміху та дружби. Так, всі ці моторошні істоти, вогники та моторошні маски – це просто елементи гри, яскрава мозаїка, яку можна полюбити.

Він обернувся до своїх друзів — гарбузів, скелетів та кажанів — і вперше за багато років посміхнувся по-справжньому.

— Ви знаєте… — він зітхнув, почуваючись набагато впевненіше. — Може, я й не така вже трусишка, як думав. Можливо, ця ніч — саме для того, щоб сміятися з своїх страхів. Мабуть, я залишусь і подивлюся, як все минеться.

— Оце інша справа! — хором відповіли його друзі, вибухаючи у захоплених вигуках та оплесках. Гарбузи засяяли ще яскравіше, скелети почали ляскати кістяними долонями, а кажани весело заверещали.

І Роні ступив у ніч, відчуваючи, як тепло, радість і легкість наповнюють його бинти. Попереду на нього чекав не тільки Хелловін, але й новий погляд на те, що означає справді жити… і, можливо, боятися. Але боятися – з усмішкою на обличчі.

***

Роні йшов уперед вулицями, які випромінювали світло та радість. Його шлях був вимощений цукерками, паперовими павуками та іграшковими кажанами, підвішеними на кожен ліхтар. Кожен кут був прикрашений гарбузами, вогники яких м'яко світилися, створюючи теплу, затишну атмосферу, зовсім не схожу на ту, на яку він чекав. Чим далі він йшов, тим впевненіше ставала його хода, тим ширше розпрямлялися бинти, ніби вони оживали разом із ним.

Раптом повз нього промайнула група дітей у костюмах відьом та скелетів. Вони верещали від захоплення і розмахували мішечками з цукерками. Один з них, зовсім крихітний хлопчик з маскою на все обличчя, раптом зупинився прямо перед Роні, впершись у боки.

- Ти виглядаєш класно! — вигукнув хлопчик, і його маска радісно закивала. — Ти справжнісінький! А можна… можна з тобою сфотографуватись?

— Зі мною? — збентежено пробурмотів Роні, дивлячись на хлопчика. Він ніяк не міг звикнути до того, що хтось хоче з ним спілкуватися, тим паче фотографуватись. — Звісно, ​​можна…

Малюк заплескав у долоні, підбігаючи ближче, і раптом схопив мумію за руку, тягнувши її у бік групи своїх друзів.