Arachne - Труслива МумІя , Arachne

— Я тільки... — Роні заїкається і, не встигнувши домовитись, послизається на вологій землі. Він починає незграбно балансувати, розмахуючи руками в різні боки, щоби не впасти.

І тут же ззаду, немов у глузування, щось ворушиться в тіні. Тьмяне зелене свічення розливається між могилами, і з густого туману виступає постать, ледь помітна в напівтемряві. Це стара примара, напівпрозора і хитка, як відображення у воді. Його рота розтягується в зловісній усмішці.

— Ну, Роні, не бійся так сильно, — хрипким голосом лунає з темряви. — Ти ж маєш звикнути до цього за всі ці століття, чи не так?

Мумія видає тонкий, здавлений писк, його бинти тремтять все сильніше. Він відступає назад, притискаючи руки до грудей, ніби сподівається, що страх не пробереться його тканиною.

- П-п-привид Грегор! Я… Я… — Роні заїкається, намагаючись сховатися за найближчий надгробок. — Я… просто… — Він робить глибокий вдих і додає: — Просто хотів перевірити, чи все гаразд. Ну щоб, е-е, все було на місці.

Привид, ліниво погойдуючись у повітрі, розпливається в ледь помітному світлі. Його очі, два зелені вогники, сяють глузуванням.

— Все на місці, як завжди. Але знаєш, що? Ти ось єдиний, кого не вистачає на нашому Хеллоуїнському параді, Роні. Знову збираєшся ховатись?

Мумія стискає зуби, опускає голову і шепоче майже собі під ніс:

— Може, я не створений для таких свят… Може, просто сховаюсь і… просплю його.

Але Грегор, роздувшись, облітає навколо Роні, залишаючи за собою крижану доріжку, і тихо сміється.

— Свято тільки починається. А ти, Роні, у нас головний герой цього вечора.

Туман навколо них згущується, приглушуючи всі звуки, і мумія, все ще тремтячи, розуміє, що його страхи нікуди не подінуться.

Роні повільно обертається, його бинти натягуються, наче під вітром. У темряві перед ним поступово починає виявлятися невиразне, але яскраве зелене світло. Спочатку він схожий на ледь помітне мерехтіння в густому тумані, але потім стає все яскравішим і насиченішим, розганяючи морок навколо. Мумія відступає на крок назад, а його ноги знову зрадницьки чіпляються за корінь старого дерева, що виступає, змушуючи його спіткнутися.

— Ой, та гаразд тобі! — лунає дзвінкий, але низький голос, сповнений глузуванням і ледве вловимим відтінком дружелюбності. Цей голос здається одночасно всюдисущим і таємничим, він ніби долинає з усіх боків, обволікаючи Роні і паралізуючи його страхом.

Зелене світло на очах набуває форми - перед Роні повільно матеріалізується химерне істота. Це Дух Хеллоуїна: його тіло нагадує напівпрозору хмару, наче зіткану з нічного туману і ледве видимих ​​іскор. Обличчя лише натяк на риси, що світяться зсередини двома вогниками, що грають в очницях. З його худого, витягнутого силуету виходять довгі вигнуті руки, які ліниво пливуть у повітрі, наче не підкоряються законам гравітації.

Замість ніг — лише розмитий серпанок, і коли він рухається, здається, що він не ступає, а ковзає над землею. Біля нього мерехтять крихітні світлячки, які, пролітаючи повз, перетворюються на мініатюрні, сміливі обличчя, перш ніж знову зникнути в повітрі. Від цієї фігури виходить легкий аромат гарбуза і тліючого осіннього листя, ніби саме повітря навколо просякнуте сутністю Хеллоуїна.

— Хіба можна ховатися у своє улюблене свято? — Дух Хеллоуїна нахиляється до Роні, і той інстинктивно стискається, прикриваючи обличчя бинтами, наче маленька дитина, що ховається під ковдрою. Від світла Духа тіні на цвинтарі починають ворушитися і змінювати свої контури. Обличчя на статуях ангелів і надгробних хрестах спотворюються, ніби намагаються посміхнутися, а очі старих кам'яних демонів починають світитися, оживаючи під впливом його магії.

- Ми всі чекаємо на тебе, Роні! — продовжує Дух, надувши щоки і вдавано надувшись, ніби це було невдоволення. — Ти ж єдина мумія, яка пропускає парад сотню років! Навіть старий крикливий Григор, і той з'являється, щоб позубоскалити, а ти… Ти просто ховаєшся!

Роні зіщулюється ще сильніше, його бинти натягуються на плечах, і мумія здається ще меншою, ніж вона є насправді. Дух Хеллоуїна, плавно кружляючи навколо, продовжує:

— А колись ти був найсміливішим! — У його голосі прослизають нотки веселощів та смутку одночасно. — Хіба ти не пам'ятаєш, як налякав усіх тих сільських на їхньому першому Хеллоуїні? Ти змусив кішок злітати на дахи, а відьом — падати з їхніх мітлушок! Ха! Та ти тоді був справжньою зіркою!

— Це було… дуже давно, — бурмоче Роні, не зводячи очей. Його голос тремтить, і кожна нота його слів ніби віддається луною в навколишньому тумані. — І з того часу… багато що змінилося.

— Хм, — задумливо простягнув Дух, блискаючи очима і задумливо потираючи напівпрозоре підборіддя, ніби намагаючись згадати. - Я зрозумів! Тепер тебе лякають усі ці новомодні штучки - моторошні маски, різкі крики, вогники в гарбузах? То вони винні, що ти більше не хочеш брати участь?

Роні, не знаючи, як відповісти, лише видає тихе, нещасне зітхання і знизує плечима.

— А може, все набагато простіше, — хитро додає Дух, і очі його яскраво спалахують. — Може, ти просто забув, як це весело? Може, твій страх — це лише спосіб ховатись від того, що ти знову можеш відчути себе… щасливим?

- Щасливим? — здивовано перепитує Роні, вперше підводячи голову і наважуючись поглянути прямо в мерехтливе обличчя Духа Хеллоуїна.

- Саме! — весело вигукує той, і його голос розгортається, як веселий дзвін. - Хелловін - це свято страхів, але це і свято веселощів, пустощів і ... дружби! Поглянь навкруги! — Дух змахує рукою, і весь краєвид цвинтаря наче оживає. Тіні починають танцювати, утворюючи химерні постаті. Туман здіймається вгору, формуючи гротескні образи монстрів і відьом, які відразу сміються, кланяються і зникають, залишаючи за собою іскри. — Ти тільки глянь на це! Хіба ж можна боятися такого свята?

Роні здивовано дивиться на це диво. Вперше за довгий час він дозволяє собі трохи розслабитись. Його бинти, які тремтіли від жаху, тепер трохи заспокоюються, і мумія тихо зітхає, немов скидаючи частину своєї тривоги.