Arachne - Труслива МумІя , Arachne

— Я… не знаю, — невпевнено зізнається він, відчуваючи, як на мить страх відпускає його кістляві плечі. - Це просто... так багато всього. І ці люди… вони такі моторошні!

Дух Хеллоуїна голосно регоче, піднімаючись вище над землею і розкидаючи іскри навколо.

- Вони тільки намагаються налякати тебе, Роні! Але не для того, щоб ти ховався, а щоб разом з тобою посміятися з цього! Хелловін — це день, коли ми сміємося над страхами! Коли навіть найжахливіше і моторошне стає… кумедним.

Мумія завмерла, приголомшена цими словами. Можливо, вперше за багато років, у його чорних очницях промайнув відблиск інтересу.

- Але як я... можу це зробити? — нерішуче питає він, не знаючи, як переступити свої страхи.

Дух Хеллоуїна нахиляється ближче, його світло м'яко огортає Роні, зігріваючи, як осінній захід сонця.

— Дуже просто, — шепоче він, майже змовницький. - Давай спробуємо разом! Ходімо на парад. Я тобі допоможу. Ми покажемо їм, як мумія може святкувати Хелловін!

Роні з жахом робить кілька швидких, незграбних кроків назад, не відриваючи погляду від сяючого Духа Хеллоуїна. Його бинти знову починають тремтіти — це вже не просто трепет, а панічна тремтіння, що трясе кожну клітинку його зотлілого тіла. Мумія задкує до свого саркофагу, не зводячи очей з фігури перед собою, ніби боїться, що той ось-ось накинеться на нього.

— Н-но... я боюсь! — зривається з його сухих губ тремтячий майже дитячий голосок. — Ці діти з їхніми жахливими масками, і відьми, і гарбузи, і... — Він відчайдушно озирається на свій саркофаг, що стоїть позаду. У темряві старий камінь здається Роні єдиним притулком, його безпечним світом, який завжди захищав його від хаосу, що панує зовні. Він раптом кидається до саркофагу, незручно і судомно заплутуючись у своїх бинтах.

Дверцята саркофага, важка і масивна, варто трохи прочиненою, запрошуючи мумії сховатися у своїй затишній темряві. Роні вже майже дотягується до неї, але раптово кам'яна плита з гулкою луною захлопується прямо перед його носом. Гучний удар розноситься по всьому цвинтарі, і в цей момент мумія завмерла, завмерши на місці з піднятою рукою, немов у ньому все ще теплилася надія повернутися назад.

Він приголомшено дивиться на замкнений саркофаг, ніби не вірячи своїм очам. Кам'яні двері більше не піддаються його слабким, тремтячим спробам відкрити її. Роні нервово смикає бинтами і сухі, потерті смуги тканини натягуються на його кістлявих пальцях, але саркофаг залишається закритим. Безпристрасним, незворушним, як сама смерть, він ніби глузує з усіх страхів, які мумія намагалася в ньому замкнути.

- Але як же так... - жалібно шепоче Роні, опускаючись навколішки перед кам'яною плитою. Його голос тріскається від образи та страху. — Я просто хотів сховатися... Просто хотів, щоб мене ніхто не бачив...

Він сумно гладить рукою вирізані на саркофазі стародавні символи, майже не помічаючи, як бинти знову починають заплутуватись і тягнутися до землі, притискаючи його до цього місця, ніби сама доля вирішує утримати його зовні. Вдалині, серед могил, ліниво прокочується гулкий регіт, ніби сам цвинтар сміється з його жалюгідних спроб зникнути. Ворон, що сидить на верхівці мертвого дерева, зривається з гілки і, гучно каркаючи, кружляє над головою мумії.

- Бачиш, Роні, - м'яко, але наполегливо лунає голос Духа Хеллоуїна, і його свічення розливається м'яким зеленим світлом навколо мумії. — Навіть твій саркофаг вирішив, що вистачить ховатись. Він закритий не для того, щоб не пустити тебе всередину. Він закритий для того, щоб ти нарешті вийшов назовні.

Дух пливе повітрям, повільно ковзаючи навколо Роні. Його напівпрозорі руки тягнуться до мумії, торкаючись його плечей з такою легкістю, ніби він лише вітерець, що грає з впалим осіннім листям.

- Я знаю, що тобі страшно. — Дух трохи схилився, щоб заглянути у сумні чорні очі мумії. — Але ж це не просто страх, правда? Це щось більше, щось, що змушує тебе ховатись століттями, боятися навіть власної тіні.

Роні опускає голову ще нижче, бинти на шиї натягуються і тріщать, як давно висохлі лози. Його пальці судомно стискаються та розтискаються на поверхні саркофагу. Дух помічає це, і його голос стає м'якшим, майже лагідним.

- Ти боїшся, що тебе не приймуть? — тихо питає він, ледь помітно похитуючи головою. — Боїшся, що всі над тобою сміятимуться? Що хтось вкаже на тебе і скаже: "Дивіться, це ж мумія Роні! Найбоязкіший монстр, який боїться навіть Хеллоуїна!"

Роні здригається від цих слів, його бинти напружено натягуються, а потім обвисають, втрачаючи свою колишню пружність. Він знає, що це правда. Це був його найбільший жах: не духи, не відьми, не демони. Він боявся, що всі сміятимуться з нього. Що його найпотаємніший страх — страх перед страхом — стане темою для глузування та жартів.

— Я… не знаю, — ледь чутно видихає мумія, його голос майже зникає в осінньому вітрі. — Може, я й справді боюся… не інших. А себе.

Дух Хеллоуїна нахиляється ближче, і його очі, два зелені вогники, світяться м'яким теплом, проникаючи в самі глибини свідомості мумії.

— Тоді, може, настав час перестати боятися? — тихо шепоче він. - Ти можеш почати з чогось маленького, Роні. Наприклад, з одного кроку. Лише одного кроку назовні, під світло цього місяця. І ти побачиш, що тут, серед усіх цих жахливих облич та страшних тіней, тобі ніщо не загрожує. Тому що Хелловін — це не про страх. Це про те, як ми сміємося над страхом, як перетворюємо його на веселощі.

Роні повільно піднімає погляд, і в його очницях, глибоких, чорних, з'являється слабке мерехтіння.

- Один крок? — нерішуче перепитує він, ніби не може повірити, що це можливо.

Дух Хеллоуїна посміхається, його обриси спалахують яскравіше, освітлюючи темні куточки цвинтаря.

- Так, Роні. Один крок уперед. А я буду поряд.

Мумія зітхає, і в цьому зітханні чується примирення зі своїми страхами. Він повільно, майже невпевнено піднімається на ноги. Його бинти слабо шарудять, наче підбадьорюючи його. Він дивиться на Духа, потім на закритий саркофаг, і нарешті вирішує. Обережно, ніби пробуючи на смак невідоме слово, Роні робить крок уперед.