Arachne - Труслива МумІя , Arachne

Гремліни дружно закивали, і їх усмішки розпливлися ширше. У цей момент мумія помітила, що й скелети, ті самі, чиї хрусткі кістки завжди лякали його до жаху, підвелися трохи віддалік і, повільно перекочуючи свої черепи на шийних хребцях, теж дивилися на нього з очікуванням.

— Ми всі — твої страхи, — тихо продовжив маленький ґремлін, підійшовши трохи ближче й обережно торкнувшись бинтів мумії пазуровою лапкою. — Але ж це не означає, що ми не можемо бути і твоїми друзями. Адже ти тільки поглянь на нас! Ми можемо бути справжнім загоном підтримки! Та ми навіть парад можемо очолити, якщо ти захочеш!

Роні стояв, приголомшений усім, що відбувалося, але в його очах вперше спалахнуло щось, що можна було назвати іскоркою цікавості. Вперше за сотні років він побачив своїх страхів інакше: вони не нападали, не лякали... вони пропонували йому допомогу?

— Ви… справді хочете піти зі мною? — тихо спитав він, і в його голосі з'явилося легке тремтіння, але вже не від страху, а від надії.

— Звісно, ​​хочемо! — вигукнув гарбуз, знову осяявши його обличчя яскравим світлом. - Ходімо, Роні, це ж твоя ніч! Твоє свято! Настав час показати всім, що боягузлива мумія може не тільки боятися!

І хоча серце мумії все ще стискалося від хвилювання, він раптом зрозумів: якщо всі ці істоти, яких він так боявся, готові піти з ним, то, може, йому більше нема чого боятися? Може, цього разу він зможе зробити не один, а два, три, десять кроків.

***

Тільки Роні почав звикати до оточення своїх ожилих страхів, як одна з гарбузів раптом відокремилася від групи і, перекидаючись на своєму корявому корінні, підкотилися до самої ноги мумії. Це був невеликий гарбуз, але його очі сяяли якимось особливо хитрим блиском. Роні мимоволі відступив на крок, але гарбуз ніби проігнорував це.

- Хей, Роні, а давай дружити? — випалив гарбуз, підморгнувши йому своїм зубастим оранжевим оком.

— Д-дружити? — збентежено пробурмотів Роні, ще дужче обмотуючи бинтами, ніби сподіваючись сховатись за їхніми тонкими шарами. — Ну… не знаю… може, це й не така вже й погана ідея. Хм… Гаразд, я не проти!

- Чудово! — гарбуз спалахнув захоплено, і тут же її внутрішня свічка піднялася вгору яскравим полум'ям. - Я знав, що тобі сподобаюся! Ахахахаха! - заволала вона, підстрибуючи на місці. Вогонь раптово розгорівся, охопивши весь гарбуз яскравими язиками полум'я.

- ААААА! - заволав Роні, відстрибнувши убік. Його бинти затремтіли, як листя на вітрі. Він судорожно замахав руками, намагаючись відштовхнути вогонь, але гарбуз не припиняв сміятися.

- Ха-ха-ха! — сміх гарбуза розносився цвинтарем. - А ти, виявляється, кумедний, Роні! Я думав, мумії люблять вогонь! Ти ж увесь із старих бинтів — хіба не любиш трохи підсмажитися?

- Н-ні! - заїкаючись, вигукнув Роні, судорожно відступаючи ще далі. — Я... боюся вогню! Погаси це, прошу!

Навколо всі гарбузи затремтіли від сміху, а кажани почали верещати від сміху, пікіруючи вниз і описуючи кола над головою бідної мумії. Гремліни, щойно утримуючись на ногах, валялися по землі, скелячись і показуючи один одному на панікувальну мумію.

— Ой, Роні, та глянь! — проскрипів один із скелетів, хитнувшись у його бік. — Та це ж просто ілюзія! Гарбуз наш жартівниця, вогонь несправжній! - Він провів своєю кістяною рукою прямо через язики полум'я, і ​​ті пройшли крізь кістки, не залишивши навіть сліду.

Роні здивовано зупинився і з побоюванням витріщився на вогонь, який палав навколо гарбуза. Полум'я справді поводилося дивно: не тріщало, не пускало дим і… не відчувалося гарячим. Мумія нерішуче простягла руку, і вогонь м'яко охопив бинти, але ті не спалахнули і навіть не нагрілися. Роні здивовано торкнувся полум'я — воно було холодним і прозорим, як ілюзорний міраж.

— Що… що це? — спитав він, відчуваючи, як його серце перестає битися так шалено. — Вогонь… несправжній?

- Ага! — захоплено випалив гарбуз, поморгуючи всіма вогниками всередині. — Спеціально для тебе, друже! Ти боявся вогню, тож я вирішила зробити тобі сюрприз. Як тобі?

Роні судомно засміявся - від полегшення, нервів і від того, що, мабуть, у цьому був якийсь дивний, але іронічний зміст. Він подивився на усміхнений гарбуз і вперше за довгі роки відчув, як його жах розчиняється, наче попіл у повітрі.

— Хе-хе… Ну, ти мене налякала! Але... визнаю, це був гарний жарт. Ти просто хотіла мене підбадьорити, так?

- Звичайно! — запевнив гарбуз, підстрибуючи і весело обертаючись навколо осі. — Це ж Хелловін, ніч страхів та веселощів! А з ким ще тобі веселіше боятися, як не з друзями?

— Друзі… — повільно повторив Роні, усвідомлюючи, що вперше це слово не звучало для нього так страшно.

Усі істоти довкола дружно захихотіли і почали підштовхувати мумію до виходу з цвинтаря. Гремліни, стрибаючи і виляючи своїми довгими хвостами, вишиковувалися в одну шеренгу. Скелети, порипуючи, вставали з боків, а гарбузи, взявшись за свої криві «руки», перекочувалися попереду, утворюючи моторошну, але все ж таки компанію, яка ніби обіймала Роні своєю дивною, але теплою підтримкою.

- Вперед, Роні! — голосно оголосив той самий гарбуз-жартівниця, знову спалахнувши вогнем, але вже трохи м'якше. — Цієї ночі все може бути не таким, як здається. Страх — це лише маленький вогник усередині. Ти ж не такий трусик правда?

Роні ще раз озирнувся на своїх новонабутих друзів. Він все ще відчував легкий трепет, але в цьому трепеті була вже не паніка, а скоріше хвилювання. Очікування чогось нового.

— Мабуть, я спробую… — тихо сказав він, і його бинти, приголомшені новими емоціями, захиталися, ніби прокидаючись багатовікового сну.

— Оце настрій! — крикнув гарбуз, блиснувши своїм вогником. — Ну, ходімо, командире! Цей парад страхів очолить найсміливіша мумія за останні сто років!

І під бадьорі вигуки його "загону підтримки" Роні зробив крок уперед - крок назустріч ночі, крок назустріч своєму страху ... і найкращому Хеллоуїну в його житті.

Роні рухався вперед, хоча ноги його тремтіли. Його новонабуті друзія — сяючі гарбузи, скрипучі скелети та стрибаючі гремліни — оточували його щільним кільцем, підтримуючи та захищаючи. Щоразу, коли він хотів звернути назад, гарбузи підскакували, підморгуючи і шепочучи: "Давай, Роні, не зупиняйся!" І він йшов далі, поступово прислухаючись не до власних страхів, а до дружніх голосів навколо.