Ліана Меко - Хибні мрії, Ліана Меко

Наскільки Кіра не в собі, зрозуміла лише через п'ять хвилин після закінчення погоні. Коли звела очі і побачила своє відображення у вікні автобуса. Відображення скелилося усмішкою божевільного, очі блищали безумством. Волосся розтріпалося, на щоках рум'янець.

Ото видок. Кіра обвела очима салон, хвилюючись про те, як би її не сприйняли за психа, що втік з лікарні, але в її бік ніхто не дивився.

Побачивши номер маршруту, дівчина зрозуміла, що їде у протилежний від її будинку напрямок, тож дочекавшись, поки автобус зупиниться, вийшла на першій зупинці і пішла пішки у бік дому. Дивно, але вона почувала себе цілком умиротворено. Звістку про своє можливе божевілля мозок прийняв з абсолютним спокоєм. Мабуть, доки не міг у повній мірі усвідомити масштаби скоєного.

Кіра неквапливо йшла додому, насолоджуючись першим весняним теплом і сонцем, що заходило, намагаючись не підпускати до себе жодної думки. Блокуючи розум від атакуючих стріл пізнього жалю та усвідомлення допущеної непробачної помилки.

І їй непогано це вдавалося. Дівчина благополучно дісталася додому. Повечеряла з мамою і навіть змогла підтримати розмову про шкільну реформу. Якимось дивом закінчила розпочатий учора реферат з історії психології. Взяла до рук книгу, вирішила розбавити проведення часу художньої літературою.

Проте прочитати не змогла й двох сторінок. Пролізаючи між рядків, усвідомлення накривало повільно, дозволяючи насолодитися останніми секундами блаженного безпам'ятства. Мозок, ніби оберігаючи душевний спокій своєї господині, видавав думки, яким вона так посилено чинила опір, невеликими порціями. Спочатку дівчина виявила відсутність телефону, той залишився у сумці, сумка – у машині Андрія.

Що Андрій подумав про неї? Про її дивну несподівану втечу. І як їй тепер порозумітися з ним? Знову брехати? Ні, досить. Досить з неї брехні. Вона більше не має сил на брехню. Та й Андрій не заслуговує на таке ставлення. Любий Андрій. Добрий, ніжний, такий хороший...

Серце стиснулося, на груди навалилося неприємне почуття. Це кінець, мабуть. Кінець їхнім стосункам. Андрій не зможе зрозуміти її поведінку. Вона й сама неспроможна себе зрозуміти. Це щось надто велике, надто сильне, вона не в змозі охопити це своєю свідомістю. Це якесь божевілля. Синдром. Хвороба. Клініка.

Кіра знесилено опустилася на ліжко і до болю стиснула коліна тонкими пальцями. Що з нею відбувається? Ну ж Кіро, давай скажи, що з тобою, ти ж майбутній психолог. Обдарований студент. Давай, постав діагноз. Що з тобою: шизофренія, ОКР? Що? Що штовхнуло тебе на сьогоднішній безрозсудний вчинок і як ти збираєшся розбиратися з наслідками?

Наслідки...

Тут уже Кіру остаточно прибило, величезною такою плитою усвідомлення. Придавило так, що не зітхнути. До нудоти, до неконтрольованого тремтіння. Потік думок, почуттів, жалю, відстрочених реакцій, задушених емоцій, ймовірних прогнозів та яскравих спогадів обрушився на її бідний мозок потужним потоком. Що вона наробила? Що вона зробила зі своїм життям? Вона втратила свого Андрія, тепер уже точно. У неї немає жодних ідей, як можна виправити скоєне, як загладити провину перед хлопцем, як виправдатися перед ним.

Але й це, мабуть, не найбільше лихо.

Ігор. Вона "вбила" його мотоцикл.

Розлютила диявола, плюнула йому в обличчя. Відкрила скриньку Пандори, з якої на неї дуже скоро обрушиться вселенський гнів і жага помсти, що спалює все на своєму шляху.

Їй кінець.

Із горла вирвався істеричний смішок. А тілом пройшлася гаряча хвиля.

Перед очима виник образ хлопця: ось він виходить з будівлі, на обличчі такий шок і така невіра, що Кіра, здається, підноситься в небеса, виходить за межі атмосфери - таку насолоду дарує їй його шалений вигляд. По тілу бурштиновим сиропом розливається сила та задоволення, подароване найяскравішим, найприємнішим гормоном, гормоном дії – адреналіном. Вона тікає від погоні з усмішкою на обличчі, вона біжить швидше за ту швидкість, на яку здатний її організм. Вона щаслива, як ніколи. Блаженство у чистому вигляді. Чисте, грубе, вибухонебезпечне. Вона дійшла до фази найвищого збудження. Це краще, ніж найдорожчий подарунок, краще, ніж секс, алкоголь, наркотики, довгоочікувана перемога у найважливішому змаганні. Це краще ніж політ. Краще, ніж будь-яке чуттєве задоволення. Ці відчуття настільки ейфоричні, що вона не розуміє, як раніше жила без цього. Їй хочеться відчувати це знову і знову...

Кіра, вражена раптовим відкриттям, розплющила очі. Вона, як і раніше, сиділа на своєму ліжку, у своїй кімнаті, встромивши нігті в долоні.

Прокляття.

Все це сильно схоже на залежність.

Та вона чортова адреналінниця! Ось так новина.

У пам'яті відразу, вельми своєчасно, виникли уривки спогадів про прочитаний колись експеримент над щурами, яким пропонували на вибір дві кнопки - одна відповідала за подачу їжі, друга за електроімпульс, що виробляє адреналін. Дивно, але щури знехтували можливістю отримувати їжу, віддавши перевагу кнопці, яка дозволяла їм отримувати приємні відчуття у будь-який момент. Піддослідні щури померли з голоду. Вони не хотіли отримувати їжу, не хотіли пити. Вони стали заручниками власної насолоди, справжнього наркотику, який тепер могли мати у необмежених кількостях.

Така ж доля чекає і на Кіру. Через нездорове прагнення вивести Ігоря з себе, роздратувати, як наслідок обрушити на себе всю його ненависть, і тим самим отримати дозу насолоди, вона, вважай, сама загнала себе в могилу. Господи, та краще б вона стрибнула з моста: ефект той самий, але тоді хоча б було ясно що чекає на неї в кінцевій точці - шмяк, в коржик.