Ханна Еванс - Ти не мій брат, Ханна Еванс

Хвилюючись, питає моя дівчинка.

 - Нормально, не переживай. А ти як?

Заглядаю їй з ніжністю у очі. Зависаю на цьому. Адже гублюся у погляді моєї Насті. 

Звичайно в цей вечір, ні про що більше, крім приходу моєї матері, думати не міг. Ця її дивна поведінка і відвертість мене похитнула. Не знаю, що й думати. Виявляється всі ці роки, я нічого не знав про своїх батьків. Прихід цієї жінки, зіпсував весь настрій не тільки мені, але й моїй дівчинці.

Але Настя поряд, весь час підтримує і хвилюється. Від цього у мене всередині, таке приємне тепло виникає. Адже такого, я ні з ким і ніколи раніше, не відчував. Лежимо у обіймах один одного на дивані. Стараємось дивитись якийсь безглуздий фільм, щоб трохи відволіктись від думок. Це так дивно і приємно, коли "втікачка" поряд, обіймає, цілує. Не усувається від моїх доторків, усміхається, коли ловить мій погляд на собі. В цей момент, відчуваю себе таким потрібним і щасливим. Вдихаю аромат її волосся, а далі в обіймах одне одного, засинаємо. Навіть не уявляючи, який нас чекає незабутній день...

Прокидаюсь ранком. Я ніколи і ні з ким, не спав. Хоч і вів розгульне життя, але зовсім для інших потреб. А ось, щоб спати з кимось поруч в одному ліжку, ніколи. Із Кариною в тому ж числі. Мене дратувала навіть її присутність у моїй старій кімнаті, де все нагадувало про Настю. Досі не розумію, як я міг підписатись на таку брехню?

Як же я тужив за "втікачкою", вес цей час. Але не дивлячись ні на що, тепер такий щасливий, коли Настя поруч. Мені не хочеться відпускати її, ні на мить. А кожен ранок прокидатися з моєю дівчинкою. "Втікачка" ще мило спить, вдихаю аромат її волосся. Я точно залежний, хворий моєю дівчинкою. А тоді, вона відкриває очі.

 - Доброго ранку.

Кажу, а Настя усміхається.

 - Доброго.

У мене теж усмішка на все обличчя.

Ми разом готуємо сніданок, сміємось, обіймаємось, інколи легко цілуємо один одного у щоку чи ніс. А коли Настя хоче зробити мені каву, то я згадую, як вона п'ять років тому, вилила її на мене. І те, як ми ледь не поцілувались. Моя дівчинка соромиться, опускає очі.

Я ж тим часом, хапаю її за талію і саджаю до себе на коліна, а тоді цілую. Спочатку обережно, як колись. А коли Настя відповідає, то впиваюсь у її вуста вибагливим поцілунком. Запускаю свій язик і поїдаю мою дівчинку. Вона стогне мені у рот, від цього мене "струмом пробиває". Я знову поїдаю свій такий бажаний і колись заборонений плід. Якого прагнув завжди, але боявся. Адже знав, що давно від неї залежний і назавжди таким залишусь. Ми цілуємось далі, задихаючись, не в силі перервати цей зв'язок. Мої руки бродять у "втікачки" по спині, талії, попі, а її зжимають моє волосся. Від цього, табун мурах все тіло пронизують.

Чую звук телефону. Спочатку мій дзвонить, а тоді і Насті. Не хочеться перериватися, але доводиться. Якісь дуже настирливі люди, зривають наші телефони. Моя дівчинка відривається, дивиться збудженим поглядом, я теж збуджений, на межі. Коли бачу Настю таку розчервонілу, мене криє ще сильніше. Вона встає з моїх колін і йде до телефону, похитуючись. Дивлюсь на неї, не моргаючи. Тоді піднімає телефон, а я механічно беру свій до вуха.

 - Слухаю друже.

 - Артур, здоров. Я не завадив вам?

Дражнить мене Арс.

 - Та ні, що ти! Ти лише зривав мій телефон, без відпочинку. Тому, звичайно, що не завадив.

 - Вибач друже, але у мене важлива справ. Ти ж пам'ятаєш про чоловічу вечірку сьогодні? Збираємось у клубі "Стріла", о 10 - тій вечора. Буде Макс і ще деякі хлопці.

 - Але ж...

 - Відмов не приймаю, ти ж мій свідок, брате. Без тебе, ніяк! Чекаю рівно о 22.00. Ми веземо вам речі. Подзвонив, бо не хотів вам завадити. Раптом, ви зайняті?

І регоче, як ненормальний.

 - Та йди ти, друже? Ти ж і хвилини не залишаєш нас у спокої. Про яку зайнятість, тут говорити?

Ми обоє заливаємось сміхом. Боковим зором бачу, як моя дівчинка теж сперечається з кимось. Звичайно розумію, що це Аліна. Хоча знаючи цих двох, це даремно. Вони все одно переконають.

 - Гаразд, у клубі о 22.00.... Бувай!

 - А...

Хоче щось сказати Арс, але я скидаю телефон. Настя теж завершує розмову і підходить до мене.

 - Артур... Тут така справа...

 - Знаю, не парся, я теж мушу йти.

Ми усміхаємось. Я обіймаю "втікачку" за талію і ніжно цілую у губи, які від нашого поцілунку добряче припухли...

Дорогі мої, приємного читання❤️

  Ще зовсім трохи і ця історія закінчиться...

 А я нагадую, якщо ви хочете побачити відео "ІСТОРІЯ КОХАННЯ НАСТІ ТА АРТУРА", то напишіть про це у коментарях. Щоб я знала, чи вам це цікаво? 

Тільки ваша, Ханна Еванс, мирного неба...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно