Тонке Драгт - Лист до короля

непоміченими зникнути. Вони звернули на одну з вулиць, що вела до площі, й наштовхнулися на Дири-ка, слугу Ардока.

— Ось ви де, — зрадів він. — Усі неначе з глузду з’їхали! Я їх загубив. Ходімо до «Білого лебедя», решта прийдуть туди.

У «Білому лебеді» Тіурі справді побачив багатьох своїх помічників. Трактирник розливав вино, пропонуючи всім випити за успіх. Паккі й Тіурі мали що розповісти один одному, але розмову довелося відкласти, допоки вони не залишаться наодинці.

Паккі лише заспокоїв Тіурі, що з ним усе гаразд.

— Воно, звісно, не дуже добре сидіти в темній конурі, а втім, якщо недовго, то це ще пів біди. Шкода, я не знав, що це ненадовго.

Він попросив Тіурі розповісти, як вдалося його звільнити.

— За це дякуй усім, кого ти тут бачиш, — відказав той і розповів йому про все; Ірувен з Ардоком доповнювали розповідь Тіурі.

— Ти бач! — дивувався Паккі. — Нівроку собі події розвиваються! Я мало не запишався, відчуваючи себе важливою персоною. — Він багатозначно поглянув на Тіурі: — То все гаразд?

— Усе в порядку, — Тіурі вкотре потиснув руку Паккі, мовчки дякуючи йому.

Тут до трактиру увійшов магістер Дирвін й одразу попрямував до Тіурі.

— Добрий вечір, юначе. Я так і думав, що знайду тебе тут. Дуже хочеться з тобою поговорити. У цій історії багато речей лишилися для мене незрозумілими.

— Він мало про що може розказати, магістре Дирві-не, — зауважив Ірувен.

— Напевно, більше, аніж я знаю нині, — заперечив магістер Дирвін, погладжуючи бороду. — Я щойно з ратуші, де мав розмову з Радою. Завтра на ранок призначено додаткове засідання. Бурмистер має пояснити свою дивну поведінку. — Він поглянув на Тіурі: — Дивовижні чутки гуляють містом. Я навіть сам чув розмови про шпигунів з Евіллану! Хотілося б знати, що з цього є правдою. І ще мені хотілося б знати, чому, власне, бурмистер вирішив затримати вас. Я відчуваю, що за цим стоїть набагато більше, аніж ти розповів, юначе. І як, до речі, звуть тебе та твого товариша?

— Їх звати Мартин та Паккі, — відповів за них Іру-вен.

— Мартине та Паккі, завтра вранці вам доведеться постати перед Радою.

— Навіщо, магістре Дирвіне? — спитав Тіурі, хоча сам чудово це зрозумів.

— Певна річ, аби розповісти, що достеменно з вами сталося. І не тільки це. Ми також маємо знати, з якої причини трапилися всі ці події. Ви можете все розповісти мені зараз, але назавтра, одначе, доведеться повторити свою розповідь перед Радою.

— Завтра! — вигукнув Тіурі. — Це неможливо! Ми не можемо так довго тут затримуватися.

— Чому? — поцікавився магістер. — Так не годиться. Я та багато інших людей повірили, що з вами поводилися неналежним чином. Саме тому Паккі було негайно звільнено. Не можете ж ви тепер просто так піти?!

— Ми не тікаємо, — відповів Тіурі, — я сказав лише, що ми не можемо, не маємо права затримуватися.

— І це після того, як заради вас у місті майже відбувся бунт! — розсердився магістер Дирвін. — Не розумію, наскільки важливою може бути причина, що заважає вам затриматися. Ти сам нарікав на бурмистра. хоч і не прямо, проте ясно дав нам зрозуміти, що необхідне розслідування. В інтересах нашого міста закликаю вас залишитися. Я заявляю не лише як житель цього міста, а й як представник Ради!

— Ви знов увійшли до Ради?! — вигукнув Ірувен.

— Так, одразу після сьогоднішнього засідання мене поновили в Раді.

— Чудова новина, — зрадів Ірувен.

Магістер обернувся до Тіурі:

— Розповідай.

Тіурі повторив усе, що вже говорив людям у «Білому лебеді». Магістер усе вислухав мовчки. Але, вочевидь, був не надто задоволений почутим.

— Усе це неясні слова! — нарешті сказав він. — Гаразд, більше тобі не дошкулятиму. Та й справ ще маю багато. Завтра сподіваюся почути більше. Отож, наполягаю, щоб ви залишалися тут.

— Можете переночувати в мене, — запропонував трактирник. — Я покажу вам кімнату, і ви зможете йти відпочивати, коли захочете.

— На добраніч, — попрощався магістер Дирвін. -Побачимося завтра. Я зайду за вами близько восьмої, гаразд?

— Так, пане, — відповів Тіурі. Юнак не мав можливості ще щось додати, бо магістер Дирвін вважав справу вирішеною. Він попрощався і вийшов. Тіурі зітхнув.

— Ходімо спати? — шепнув йому Паккі.

— Добре, — погодився Тіурі. — Але ти, мабуть, голодний?

— Чесно кажучи, після того, як ми вдень перекусили, і крихти в роті не було.

— Я для тебе дещо припас! — вигукнув трактирник. -Занесу до кімнати.

— Спіть спокійно, — сказав Ардок хлопцям. — І нічого не бійтеся. Магістер Дирвін — мудра людина, а головне — чесна, можете йому довіряти.

Хлопці побажали всім доброї ночі і пішли за трактирником. Той привів їх до маленької чистої кімнатки з двома ліжками.

Невдовзі Паккі смакував своєю пізньою вечерею. Тіурі також поласував шматочком за компанію.

— Нарешті, — пробурмотів Паккі з повним ротом, -нарешті ми самі.

— І нарешті я можу подякувати тобі по-справжньому, — сказав Тіурі.

— Ти вже це зробив? Чи він ще в тебе? — запитав Паккі.

Тіурі торкнувся рукою грудей. Перстень лицаря Едвінема досі висів на шворці під сорочкою, але пергаменту з сургучевими печатками, якого він так довго носив при собі, там уже не було.

— Я спалив його, — прошепотів Тіурі, — але встиг вивчити напам’ять.

— Та невже! — видихнув Паккі, проте не спитав, що ж було в тому листі, хоча лише завдяки його старанням він не потрапив до рук ворога.

— Він був написаний якоюсь таємною мовою. Я не знаю, про що там ішлося. Ой, Паккі, якби не ти та твоя хитрість, бурмистер відібрав би його! Я просто не знаю, як тобі дякувати!

— Та, нема про що говорити, — знітився Паккі.

— Слухай, а як ти здогадався, що гостинність бурмистра була пасткою?

— Не одразу, — почав було Паккі. — У мене виникло дивне відчуття лише тоді, коли я почав розглядати щити. У дальньому кінці зали висів один, та такий червоний, як кров. І я враз пригадав, як ти розповідав, що лицарі Евіллану носять червоні щити, але подумав, що це може бути випадковість. Проте згодом я проходив поблизу дверей, які були відчинені, і почув розмову: ішлося про те,