Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

-Ти і мою дочку загробити вирішила? Ти куди її послати хочеш? Я тебе саму зара до праотців відправлю, щоб дорогу назад не знайшла.

-Мамо!

Мій окрик змусив жінок відірватися одна від одної.

-Їй вирішувати йти чи ні, я нікого змушувати не буду.

Стара відьма зло зиркала на всі боки. Наліт добродушності з неї злетів зовсім, і ось зараз я бачила її справжню суть - злу, темну, що не дає їй спокою.

-Кажи що треба.

-Після того як ти приймеш силу мою, я накажу відчинити ворота і зніму захист, смерть тут же за мною прилетить, вона тільки й чекає щоб потягти мене за собою. Ти зможеш за нами ув'язатися і знайти шлях до річки Смородини, а далі тобі самій вирішувати, йти до Калиного мосту чи ні. Та тільки пам'ятай, що відьми завжди охороняли цей шлях, контролювали світ живих і мертвих, один із зберігачів мосту - змій, далекий родич твого милого, може й домовитись зможете.

-А монети навіщо?

Ганна зло зиркнула на маму.

-Чому ти тільки дочку вчила?

-Чому треба, тому й навчала. Їй це без потреби було.

Відьма сплюнула на підлогу.

-Таку силу занапастила. - І повернувшись до мене роз'яснила. - Монети для відкупу. Одну віддаси за вхід, а дві інші надійно сховай, це буде відкуп за вихід. Та дивися не втрать, за просто так не випустять. А ти відьма світла, багатьом до смаку прийдешся, правда шкода на один зуб. - і вона оцінювально подивилася на мене, наче вже приміряючись.

Мама зло виплюнула в обличчя відьмі:

-І нема чого так дивитися. Наступною Ягою вона не стане.

Відьма  єхидно відповіла:

-А не тобі це вирішувати.

Дві відьми сварилися, а я з надією дивилася на дракона.

-Не бійся, витягнеш, один раз витягла і другий зможеш.

-Звідки ви знаєте що витягла?

-Та мати твоя така ж невміха як і ти, а скільки розмов було, Варвара небаченої сили відьма, тьху, була та вся вийшла. - І не звертаючи уваги на зле шипіння продовжила. - Не ровня твоїй бабці, ось та відьма була тьмою благословенна. Коли твоя мати зв'язок ваш бездарно обривала, слід залишила, ось цей слід тобі і допоможе його знайти на тій стороні. А тепер іди сюди.

Я повільно підійшла, і відьма схопивши за руку наказала своєму хранителю.

-Як тільки дух спущу, ворота відчиняй. Та тільки драконів не пускай, не можна, щоб тіло забрали. - потім підняла на мене погляд таких нещодавно ясних, а зараз затуманених каламутою старості очей. - Так і не встигла я тебе багато чого навчити, шкода, та тільки життя найкращий вчитель.

Вона з силою стиснула мою долоню.

-Передаю силу свою відьмі Василині. Чи приймаєш ти її з доброї волі?
Я тихо прошепотіла:

-Приймаю.

І полилася до мене чужа сила, спочатку струмком дрібним, а потім повноводною річкою ринула. Я все вбирала без залишку, відчувала що так правильно, що сила займає належне їй місце, пам'ять предків допомагала розпізнати що це не темрява, а міць відьом століттями накопичена. А як далі нею розпоряджатися моя справа, чи то до пітьми піти, чи до світла податися, а можна й на сторожі стояти. Ще мить і Ганна видихнула.

-Все.

Вона випустила останній подих і затихла. На подвір'ї біснувався дух, відганяючи крилатих, а я вилетівши на поріг голосно крикнула:

-Відкривай!

Коли повернулася назад у будинок, побачила що мама практично вже повністю посивіла, сидить безсило притулившись до стіни.

-Кузьма, етить твою матір, де ти коли потрібен?
Сама не знаю чому, але горе відпустило, я знала що врятую, що зможу витягнути його і з-за межі. Домовик виринув із печі весь у сажі.

-Я тут.

-За мамою дивись.

Я знала що роблю, і тому порившись у запасах відьми, знайшла настоянку з моровика і махом випила. Моє земне тіло відразу впало бездихане, а дух легко підвівшись підлетів до Ганни. Над тією вже кружляла чорна тінь.

-Все упираєшся відьма? Іти не хочеш? Обдурити і цього разу надумала?

Смерть запустила руку прямо в тіло відьми і висмикнула з нього дух, ледь помітний, блідий, слабкий.

-Так, зносилася ти за ці роки. Ну нічого, господар чекає на тебе.

Вона не бачить мене, зрозуміла я, і обережно рушила слідом. До річки Смородини не так вже й далеко виявилося, або для примар інакше відстань вимірюється. Смерть потягла Ганну далі, а я трохи відстала, уважно оглядаючись. Берег річки був пустим, рідкі криві дерева нікого б не врятували від жару, що походив від вогняної річки. Величний міст пролягав на другий бік, що тільки виднівся вдалині, і цим мостом йшли ніби на страту люди і нелюди, або те що від них залишилося, сморід стояв нестерпний, горіла плоть, запах гниття і дух смерті. Видовище було моторошним до тремтіння.

-І що тут жива душа забула?

Різко розвернувшись побачила високу статну жінку з рудим як сам вогонь волоссям.

-Чого мовчиш? Живим сюди немає ходу.

-Я не жива.

Жінка повела гачкуватим носом.

-Але й не мертва, та ще й відьма, світла.

Тепер вона з незрозумілою цікавістю розглядала мене, ніби розбірливий покупець розглядає товар на прилавку.

-Вибачте пані. Але мені дуже треба на той бік.

Я простягла одну із золотих монет, пам'ятаючи про те що за прохід заплатити треба. Вона уважно подивилася на монету, але не взяла, тихо хмикнувши.

-Я не воротар, дівчинко. Я тут для того щоб відважувати таких як ти, за останні сто років зачастили щось живі в царство мертвих бігати, ти вже четверта.

Бухнувшись навколішки прошепотіла.

-Будь ласка, тітко, мені дуже треба.

Вона ще пильніше подивилася, замислено примовляючи.

-Світла значить, серце гаряче як лава, обпектися можна, відьма до того ж. - Простягнувши мені руку суворо наказала. - Вставай.

Я взяла руку, і жінка тихо хмикнула.

-Треба ж, силу тільки набула. І що ж тебе змусило спуститися до нас, дівчинко?

Зам'ялася всього на мить.

-Мій суджений.