Велена Солнцева - Заборони для відьми, Велена Солнцева

Дивна жінка обійшла мене по колу, навіщось мацаючи за руки і не обійшла увагою мітку на шиї, що навіть зараз яскраво видбивалася на шкірі. В голову почали закрадатися неприємні думки, мало чим харчуються тут, он у неї навіть зуби гострі як у риби, та й натяки Ганни про один зуб якось недоречно спливли в пам'яті.

-Та не бійся ти мене, тобі іншого боятися треба. - вона мазнула пальцем по шиї і відсмикнувши руку прошипіла. - Треба ж, сильно прокляла.

-Так ви пустите мене?

-А я хіба тримаю?

І справді ж не утримує, і я тихенько, не повертаючись спиною, рушила до мосту. Спостерігаючи за моїм відступом вона все більш радісно посміхалася.

-П'ятки не палить, дівчинко?
Здивовано подивилася на неї, потім на свої ноги і відповіла.

-Ні.

Знову опинившись поряд вона пішла кругом.

-Чудовий відкуп стара Ганна вигадала, навіть тут відкупитися змогла. - І схопивши мене за руку, потягла до мосту. - Я Яга, хранитель на цьому березі.

Невірячи дивилася на жінку, яка без зусиль тягла мене, наче я нічого й не важила. А я то уявляла собі стару, зморщену бабку, а не жінку в розквіті сил.

-Не треба так дивуватися дівчинко, ми залишаємось у тому віці в якому на службу заступаємо. Ти ще молодша.

-Але я ж не Яга.

-Так будеш!

Я всіма силами що у мене були загальмувала і Яга здивовано свиснула:
-Сильна, сильніше за мене будеш.

Ми вже стояли біля самого мосту, і не даючи мені й слова сказати хранителька швидко заговорила:
-Щойно ступиш на міст з'явиться воротар, який повинен открити тобі прохід, скажеш Яга дозволила і даси монету. Торгуватиметься, пригрози що як наступна хранителька пошлеш його на сортування, а там служити те ще задоволення. Все зрозуміла?
Машинально кивнувши, запитала:

-А якщо він дізнається що я його обдурила?

Яга незрозуміло моргнула очима:
-З чим?

-То я ж не хранителька.

-Звичайно, поки що хранителька я, а ти наступною будеш.

Похитала головою:

-Не буду.

Жінка весело розсміялася.

-Та хто ж тебе питатиме? За своєю волею прийшла, силу довела, то це вже справа вирішена. - Напевно вигляд у мене був приголомшений, так як Яга погладивши мене по волоссю тихо сказала. - Та не хвилюйся ти, зараз же ніхто не змушує тебе тут залишитися. Я теж колись так спустилася за коханим, передай йому всіх благ з того боку воріт, скажи дружина на вечерю чекає і жодних відмовок не прийму. - Підштовхнувши мене в спину, наказала. - Ну все, йди та на всі боки не дивись, щоб мертві не зрозуміли що в тобі іскра життя ще не згасла.

Я ступила на кам'яний міст розпечений до червоного, побоюючись обпекти ноги, але нічого не відчула, почула радісний вигук позаду.

-І справді Яга.

Подумаю про це потім, зараз не час, особливо коли перед тобою з нікуди виростають з повітря ворота і ти ледь не тицяєшся в них носом, а перед ними облізлий скелет у латах і з іржавим списом, зате очі яскраво горять потойбічним зеленим світлом. І так, я все-таки в нього врізалася, через що давно не змащені лати заскреготіли.

-І куди ти так поспішаєш, жива?

Це "жива" скелет сказав як виплюнув своїм замоглинним голосом.

-На той бік, Яга дозволила.

Скелет задумливо мовчав, потім чомусь почухав явно порожню голову і прогримів.

-Зовсім знахабніла руда, вже четвертого живого пускає, так ми скоро  в балаган перетворимося і по світу підемо.

Я знову виловила монету і простягла мерцеві, який жадібно блиснувши очима пророкотав.

-За одну не пущу, давай дві.

Ось хитрюга, певно ж знає що одна монета вхід, інша вихід. Мав намір тут мене залишити? Переставши підлещуватися перед нахабною кісточкою, випросталася і запитала, адже дійсно цікаво:
-А навіщо вам тут монети? Адже навіть витратити нікуди.

-Багато ти знаєш, жива. Обміняю на день у вашому світі, ось уже цілих шість разів там побував..

-Я як майбутня хранителька, кажу пропусти мене за одну монету, або коли стану Ягою відправлю душі сортувати.

Скелет випростався по струнці і уважно оглянув мої ноги.

-І що, п'яти зовсім не палить?

Далися їм мої п'яти, але відповіла:

-Зовсім.

Він з хистом злодюжки вирвав у мене монету, і прочиняючи важкі ворота низько вклонився:
- Ласкаво просимо, господиня.

Ледве протиснувшись у шіль, подивилася на ворота що знову стали одним цілим, душі за мною просто просочувалися крізь них, ніби їх і немає зовсім. Значить ворота тільки для живих. Пам'ятаючи про те що не можна по сторонах дивитися, опустила голову і пішла страшним мостом, якому здавалося і кінця немає. Ішла і все більше відчувала як тягне на той бік, як хтось кличе мене туди, як душа ледь не співала за цим покликом. І вже окрилена надією ступила на другий берег, щоб зіткнутися з величезним червоним драконом, який піддав спеку річці Смородині. Дихнувши на мене сажею він голосно пророкотав:

-І як жива душа лише за одну монету сюди пройшла? Чим там Яга займається?

Низько вклонилася драконові.

-Яга наказала сказати чоловікові що чекає на вечерю, відмовки не приймаюся.

Дракон гаркнув.

-Невже і ми скоро на спокій піти зможемо? Ти за ким сюди прийшла, відьмо? Чи не за драконом, який зовсім недавно тут пройшов?

І як тільки здогадався?
-За ним.

Дракон вдоволено потер лапи і махнув у бік темного проходу.

-Ти йди-йди, він там, ще навіть до розподілу не дійшов.

Мене й умовляти не треба було, я побігла під задоволений рик крилатого.

-Хороша зміна, гідна.

Влетівши в арку здивовано завмерла, за нею простягався ліс, у якому ніби в тумані тинялися душі, сліпо тикаючись один у одного, і кожен намагався когось відшукати. Свого я знайшла швидко, лише окинувши поглядом. Він стояв не намагаючись кудись іти і тихо щось шепотів. Наблизившись, почула:
-Василина.

-Кличуть і шукають того хто серцю дорогий, за кого зачепитися в світі живих можна щоб розуму не втратити. - голова дракона що ледве протиснулася в арку, миготіла перед обличчям. – Ось вони не змогли.