Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Наступні місяці

Наступні місяці

Час минув, і Алана поволі звикала до нового життя. Вона більше не була під пильним наглядом стаї, але страх, що Кайден її знайде, нікуди не зник.

Перші тижні були найважчими. Вона не могла спокійно спати, прокидалася від кожного звуку, їй здавалося, що ось-ось двері виб'ють, і Кайден постане перед нею з тим холодним, владним поглядом. Але дні минали, і вона почала адаптуватися.

Харет виявився не надто балакучим, але допомагав їй, чим міг. Він приносив їжу, слідкував за безпекою, забезпечував зв’язок із Лексі. Будинок, у якому вона жила, стояв на відлюдній ділянці, і це давало певний спокій.

Алана почала більше часу проводити на подвір’ї, виходила на свіже повітря, гуляла серед дерев, дозволяючи собі хоча б на хвилину забути про переслідування.

Вагітність давалася взнаки.

Через кілька місяців її живіт округлився, і рухи дитини стали відчутними. Вона клала руки на живіт і ловила себе на думці, що, попри все, що сталося, вона любить цю крихітну істоту всередині.

Але її турбувало інше: що буде далі? Вона знала, що вічно ховатися не вийде. Кайден, напевно, вже збився з ніг, шукаючи її.

Одного разу, сидячи на ґанку, вона запитала у Харета:

— Як довго, на твою думку, ми зможемо залишатися непоміченими?

Харет, що стояв поруч, схрестив руки на грудях.

— Все залежить від того, наскільки сильно він тебе шукає.

Алана видихнула.

— Він ніколи не здається.

Харет подивився на неї.

— Тоді тобі потрібно підготуватися до того, що одного дня він прийде. І в тебе має бути план.

Алана задумалася.

Їй справді треба було вирішити, що робити далі. Вона не могла просто чекати.

Одного дня, коли сонце вже починало ховатися за горизонтом, Алана сиділа на ґанку, замислено проводячи пальцями по дерев'яних поручнях. Її думки були далекими — про минуле, про Друену, про Кайдена, про те, що чекає попереду.

Харет підійшов тихо, як завжди.

— Лексі скоро приїде, — сказав він, сідаючи поруч.

Алана повернула до нього голову.

— Вона щось казала?

— Нічого конкретного. Але, думаю, має для тебе новини.

Алана опустила погляд. Новини. Вони могли бути як хорошими, так і поганими.

Через годину на дорозі з’явилася знайома машина. Лексі припаркувалася неподалік, вийшла й упевнено попрямувала до них. Вона виглядала втомленою, але в її очах була рішучість.

— Я знайшла для тебе новий прихисток, — сказала вона, не витрачаючи час на привітання.

Алана напружилася.

— Чому? Тут же безпечно…

Лексі перевела погляд на Харета, потім знову на Алану.

— Не надовго. Кайден знайшов слід. Він не знає точно, де ти, але скоро дізнається.

Алана відчула, як всередині все похололо.

— Як скоро?

— Тиждень, два… максимум місяць.

Харет стискав щелепи, явно невдоволений цією інформацією.

— Нам потрібно рухатися швидше, ніж він.

Алана провела рукою по животу.

— Куди ти хочеш мене відправити?

— Є одне місце. Дуже далеко від його території. Але це ризиковано, дорога нелегка…

— Мені не важливо, — різко відповіла Алана. — Я поїду.

Лексі кивнула.

— Тоді збирайся. Ми вирушаємо цієї ночі.

Ніч була тихою. Занадто тихою.

Алана вже почала збирати речі, коли Харет, який стояв біля вікна, раптово напружився.

— Чорт… — прошепотів він і швидко відступив від вікна.

— Що? — Лексі підскочила до нього, але, глянувши у двір, її обличчя зблідло.

Алана відчула, як її охоплює паніка. Вона кинулася до вікна й побачила те, чого боялася найбільше.

Перед будинком стояло кілька машин. З них виходили люди. Високі, широкоплечі, їхні рухи були плавними та загрозливими.

Перевертні.

А посередині, у темній куртці, спокійно й неквапливо йшов Кайден.

— Це неможливо… — тихо видихнула Алана.

Лексі схопила її за плече.

— Нам треба тікати. Зараз!

Але було пізно.

Гучний удар у двері змусив усіх здригнутися.

— Відчиняй, Алана, — голос Кайдена був спокійним, але в ньому відчувалася сталь.

Алана похитнулася, але Харет швидко підхопив її.

— Через задній двір, — прошепотів він. — Ми можемо ще встигнути…

Але наступної секунди двері з грюкотом розчахнулися, й Кайден ступив усередину.

Його погляд одразу знайшов Алану.

— Ти зробила помилку, — промовив він холодно.

Кайден не дав Алані жодного шансу втекти. Як тільки він ступив у кімнату, його люди швидко заблокували всі виходи. Харет напружився, готовий до бійки, але Кайден кинув йому лише один суворий погляд, і той завмер.

— Не змушуй мене робити це грубо, — промовив він, переводячи погляд на Алану.

Вона стояла посеред кімнати, стискаючи кулаки, її дихання було уривчастим.

— Я не поїду з тобою, — тихо сказала вона.

Кайден зітхнув, ніби вже очікував ці слова.

— Ти думаєш, що в тебе є вибір?

Лексі кинулася вперед, захищаючи Алану, але двоє перевертнів миттєво перегородили їй шлях.

— Ти не маєш права забирати її назад! — вигукнула Лексі.

Кайден навіть не глянув у її бік.

— Вона моя дружина. І вона повертається додому.

Алана відчула, як у неї стислося горло.

— Це не дім…

— Це твоє місце, — перебив він, роблячи крок ближче.

Вона відступила, але Кайден різко схопив її за зап’ястя. Його хватка була сильною, але не болючою. Він не хотів зробити їй шкоду, але і відступати не збирався.

— Відпусти мене! — закричала Алана, намагаючись вирватися, але Кайден був набагато сильнішим.

— Вибач, але ти залишаєш мені мало варіантів.

І перш ніж вона встигла відповісти, він різко нахилився й підхопив її на руки.

— Кайден! — закричала вона, б’ючи його в груди, але він навіть не здригнувся.

Лексі кинулася було вперед, але її зупинили.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍