Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

— Якщо зробиш хоч крок, я вб’ю його, — холодно промовив Кайден, кидаючи погляд на Харета.

Той зціпив зуби, але не зрушив із місця.

Кайден не став чекати. Він просто виніс Алану з будинку, і вона зрозуміла, що програла.

За кілька хвилин її вже посадили в чорний позашляховик.

— Не роби дурниць, — сказав Кайден, сідаючи поруч і закриваючи двері.

Алана тремтіла від люті та безсилля.

Коли машина рушила, вона лише прошепотіла:

— Я тобі цього не пробачу.

Кайден подивився на неї, і в його очах з’явилося щось невідоме.

— Звикни, Алано. Бо я більше ніколи не дозволю тобі втекти.

Подорож назад у стаю здалася нескінченною. Алана сиділа у машині, стискаючи пальці в кулак, і мовчки дивилася у вікно. Кайден сидів поруч, спокійний, наче нічого не сталося.

— Це викрадення, — тихо промовила вона, не відриваючи погляду від темної дороги.

— Це повернення додому, — так само спокійно відповів Кайден.

Алана різко повернула голову до нього:

— Ти справді думаєш, що я ще можу називати це місце домом?

Кайден не відповів одразу. Він поглянув на неї, ніби намагався щось зрозуміти.

— Там безпечніше, ніж будь-де ще.

Алана гірко засміялася:

— Безпечніше? Друена була в безпеці?

Його щелепа стиснулася.

— Не порівнюй це.

— Чому? Ти сам знаєш, що я маю рацію!

Кайден лише зітхнув, і в машині знову запала напружена тиша.

Коли вони прибули в стаю, вже світало. Перевертні, що чатували біля входу, здивовано підняли голови, побачивши, що Кайден повернувся з Аланою.

— Проведіть її до кімнати, — наказав він охоронцям, виходячи з машини.

Алана намагалася пручатися, але двоє вовків підхопили її під руки й повели в будинок.

— Не смій мене торкатися! — вигукнула вона, але ніхто не звернув уваги.

Коли вона опинилася у своїй кімнаті, двері зачинилися з гучним ляском.

Вона підійшла до дверей і спробувала їх відчинити — замкнені.

— Чорт забирай! — розлючено прошипіла Алана, б'ючи кулаком у дерево.

Вона розвернулася, її серце шалено калатало. Вона була знову в пастці.

Кілька хвилин вона просто стояла посеред кімнати, намагаючись зібратися з думками. І раптом двері відчинилися.

Кайден увійшов, його погляд був спокійним, але водночас важким.

— Ти повинна зрозуміти…

— Я нічого не повинна! — перебила його Алана, її очі палали від злості. — Ти відібрав у мене все, Кайден.

Він підійшов ближче.

— Я не хочу бути твоїм ворогом, Алано.

— Запізно, — холодно відповіла вона.

Він зітхнув і провів рукою по волоссю.

— Ти втомлена. Відпочинь.

Алана гірко засміялася:

— Думаєш, я зможу спати, знаючи, що ти тримаєш мене тут проти моєї волі?

— Це не в’язниця.

— О, правда? Тоді дай мені вийти.

Кайден мовчав.

— От і все, що потрібно знати, — прошепотіла вона.

Він ще мить дивився на неї, а потім розвернувся й пішов, зачинивши за собою двері.

Алана опустилася на ліжко, стискаючи ковдру в пальцях. Вона знала одне — це ще не кінець. Вона знайде спосіб вирватися.

Наступні дні минали у напруженому мовчанні. Кайден майже не з’являвся, а якщо й приходив, то тільки для того, щоб дізнатися, чи вона щось їсть. Алана відмовлялася від будь-якої їжі, демонстративно відвертаючись до вікна, коли він заходив.

Вікно.

Ця думка раптом засіла в її голові.

Вона підійшла ближче, обережно розсунула штори. Її кімната була на другому поверсі. Внизу стояли охоронці. Вона скрипнула зубами.

Втеча поки неможлива.

Двері знову відчинилися. Вона навіть не повернула голову — знала, хто це.

— Алана, досить. Ти не дитина, — голос Кайдена звучав втомлено.

Вона стиснула кулаки.

— Чого ти хочеш?

— Щоб ти перестала мучити себе.

Вона повільно повернулася до нього.

— Ти справді не розумієш? Чи просто робиш вигляд?

Кайден зустрів її погляд, але не відповів.

— Ти забрав мене силою, замкнув у цій кімнаті, відібрав єдину людину, яка була для мене родиною… І тепер ти хочеш, щоб я поводилася нормально?

Кайден зробив крок до неї, але вона відступила.

— Я не хотів, щоб усе було так.

— Але ти зробив.

Він зітхнув і провів рукою по волоссю.

— Я просто хочу, щоб ти була в безпеці.

Алана гірко засміялася.

— В безпеці? Ти не уявляєш, що для мене означає це слово.

Вона подивилася на нього так, ніби бачила вперше.

— Я ніколи не пробачу тобі цього, Кайдене.

Його обличчя на мить змінилося — у погляді з’явилося щось схоже на біль.

— Ти можеш ненавидіти мене, скільки хочеш. Але я не відпущу тебе.

Вона знову засміялася — тихо, з відчаєм.

— Ти зробив свій вибір. Тепер я зроблю свій.

Її голос звучав твердо. І в цей момент вона зрозуміла, що більше не буде просто чекати.

Вона знайде спосіб втекти.

Залишалося тільки дочекатися правильного моменту.