Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- Післязавтра осінь, - добродушно, але не менш дивно відповів на запитання монах із глибокими шрамами на обличчі.

Олег упізнав ченця, це був Гуан із храму Святого Ігуана, місця, розташованого далеко на Півдні. Гуан, з яким він по-джентльменськи спілкувався на даху.

- Не дуже радісна новина для мене, Гуан із храму Ігуана, - відповів Олег.

Очі ченця прочинилися ширше, адже він теж його впізнав.

- То ти з цього храму, безіменний монах, - здивувався Гуан.

- Ні, просто мені подобається рожевий колір, - сказав Олег. - І виявляється, ти можеш звати мене Олегом.

Гуан не знайшов нічого рожевого на Олегові, але зрадів, що його знайомий відкрив своє ім'я лише за півроку.

- Бачу, з нашої останньої зустрічі ти захотів бути більш схожим на мене, - сказав Гуан і рукою почав гладити свою чорну бороду.

Олег дзеркально доторкнувся до своєї бороди і посміхнувся.

- У мене для тебе напевно щось є, - згадав Гуан і поліз рукою у свій мішок. Звідти він дістав вирізану з бамбука гостру паличку з нанизаними на неї трьома великими ягодами полуниці без зелених хвостиків, загорнутими в застиглий цукровий сироп.

Олег косо подивився на Гуана. Востаннє, коли він скуштував ці ласощі, він мало не згорів.

Олег не приймав частування. Гуан завис у незручній тиші. Прямо як паличка з полуницею, яку він трьома пальцями тримав підвішеною в повітрі.

- На кого ти тут чекаєш, Гуан із храму Ігуана? - недовірливо запитав Олег і міцніше стиснув рукоять булави.

- Виходить, що тебе, - без ухилянь відповів Гуан. - Я вже два місяці очікую тут когось, хто виявляється... ти, - вказавши на Олега паличкою з тангхулу, сказав монах. - Ну і тебе, звісно, - відзначивши присутність Хільді, доповнив він.

Олега не здивував той факт, що чернець упізнав зброю, що лежить у нього на плечі. Хоч на Гуані роба мала сірий колір замість фіолетового, він напевно був занурений у місцеві монаші таємниці набагато глибше за випадкового служителя.

- Зараз вгадаю, - почав Олег. - Служителі порядку попросили бродячого монаха розібратися зі мною? Знову.

Олег так і не прийняв тангхулу з мішка, а монах у сірому не хотів запихати його назад. Гуан сам хапнув зубами полуницю, розташовану на вершині палички. З хрускотом прожував, а потім проковтнув застиглу в сиропі ягоду. Крапелька червоного соку спустилася з краю його губи на чорну бороду.

- Розібратися з тобою? - піднявши густі брови, запитав Гуан. - З чоловіком, який самотужки впорався з породженням Мари і на додачу перебив усіх бойових монахів разом з їхнім легендарним настоятелем? Ні, з тобою розбиратися вже пізно, - погоджуючись сам із собою, говорив Гуан. - Нам усім знадобиться твоя допомога.

Олег подивився на всі боки і не побачив нікого, хто б міг зачаїтися в кущах або серед густих гілок на деревах. Його напівправда про перемогу над настоятелем храму з демоном на додачу була жива і здорова через півроку.

- Нам усім? - перепитав монаха Олег.

- Так, - ствердно відповів Гуан. - Ти міг цього не знати, проходячи посвяту в печері під храмом, але взимку тут за загадкових обставин затонуло два кораблі з парафіянами. Навіть за наявності рятувальних жилетів і надувних човнів ніхто не зміг вижити і розповісти, що сталося насправді. Ми думаємо, що це були витівки Мари, адже на кораблях перебувало дуже багато дітей, - занурюючись у подробиці, розповідав Гуан. - Після цього між городянами розповзлися дивні чутки, і люди перестали відвідувати цей храм. Мантра стримування згасла...

- Ну вже ні, - перебив його Олег. - Усе зовсім не так. Монахи цього храму, - в емоціях і не контролюючи руки, Олег вказував булавою на пагоду позаду, - це вони влаштували тут криваву баню. Вони всіх перебили. Настоятель при мені спланував фальсифікацію із затонулими кораблями.

Гуан важко видихнув носом донизу, і його борода похитнулася.

- Це в минулому. Сьогодні це не настільки важливо, - спокійно відповів він.

- Не важливо?! - обурився Олег і підійшов ближче до сірого ченця. - А що тоді взагалі важливо? - дивлячись на Гуана згори донизу, запитував він. - Я бачу - ви головорізи тут усі заодно.

Монах Святого Ігуана не боявся того, з ким вів діалог. Гуан спокійно і твердо стояв на землі. 

- Дозволь мені договорити. Ці головорізи... - Гуан сам себе поправив. - Майже всі з них збожеволіли або наклали на себе руки. Ті, хто залишилися жити, проходять лікування в госпіталях для душ на материку. Карати вже нікого.

Олега потішили ці новини, і він не приховував на обличчі свого задоволення.

- А з мантрою тоді що? - згадав він. - Ти знаєш, що станеться, якщо зупинити мантру?

- Так, знаю, - кивнув Гуан. - Як я й казав: після трагедії з кораблями звичайні люди перестали сюди ходити. Спочатку ми намагалися підтримувати мантру своїми силами, але й ми не можемо молитися всім і відразу.

- Хто ми? - запитував Олег. - Ти один тут стоїш.

- Старші монахи з інших храмів, - відповів Гуан. - Вони обізнані, що останній день літа - це день народження Мари і що без активної мантри вона покине острів у цей день.