Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

До статуї-вбивці залишалося не так уже й далеко. Минулого разу у статуї Святої Мари відкололися тільки груди, і цього виявилося достатньо, щоб поховати все бойове братство храму. Шанс на повторення подібного зводився до мінімуму, але й Олег був не з тих, хто скористався б ліфтом, трос від якого на його очах уже рвався.

Олег досяг передостанньої сходинки. Йому треба присісти й перепочити тут, адже в самому храмі обставини можуть змусити його героїчно тікати.

Надихавшись сирим повітрям, він відсунув убік потаємні двері, що ведуть усередину храму. І ні, звуки мантри не зустріли його. Він не зміг стримати обіцянку, дану ним Стародавньому на ім'я Йохан. Олегу навіть стало соромно дивитися на зброю, довірену йому настоятелем.

Відтоді, як він побував тут востаннє, храм мав ще новіший вигляд. Завал посеред залу прибрали. Плитку з її складним малюнком у вигляді річкових коропів, що трансформуються в драконів, майстри повністю відреставрували.

У гнітючому сутінку храму Олег бачив погано. Вогник у його запальничці нервово тріпотів. Якщо на балконах навколо статуї Мари і молилися монахи, то робили вони це безшумно. Водночас самій Марі повернули її величезний бюст, і статуя виглядала як раніше. Дивно, як вигинам чорної статуї вдавалося вириватися з темряви.

"З якого місця Мара має вивільнитися влітку?" - милуючись залізними грудьми, думав Олег. "Звідки?" - Олег не знав, де шукати місце її ув'язнення.

Він уже встиг розправитися з двома її синами, хоча сам Брехун прямо-таки наполягав, що Мару може вбити тільки людина. З чого випливало, що Олег - не людина. Це зачіпало його, і він до останнього сподівався, що, ставлячи потрібні запитання, він зможе такою стати просто на ходу. Водночас, якщо продовжувати сліпо вірити пророцтву, то до літа сама доля захищатиме його від загибелі.

Схожий на людину попрямував до виходу з храму. У реальності майданчик поруч із Марою і підходи до менших вівтарів сяяли чистотою, а в голові Олега все це все ще залишалося залитим кров'ю. Побачена ним тут рубка викликала асоціації з багатьма новинами про потяги, що зійшли на повному ходу з рейок. Або затонулий посеред океану корабель. Або про місто, що росте між гір, яке раптово струснув землетрус.

Курка знає тільки три числа: один, два і багато. Так і серце людини не може боліти більше своєї межі. Ніхто не може сумувати за п'ятьма сотнями людей, уже після ста п'ятдесятого рахунок перетворюється на "багато". Так і Олег йшов по місцю, де розправлялися з сотнями невинних, але по пам'яті він міг від сили згадати осіб десять.

Олег йшов до виходу, а дерев'яні статуї монахів із різних епох стежили за його кроками. Минулого разу він не примітив нічого для себе цікавого, а цього разу вдалося помітити монумент, якого тут раніше не було. Горбатий монах із пишною бородою залишився в місці, долею якого він так дорожив. У руках у вічного старого спочивала дерев'яна репліка булави, інкрустована синіми камінчиками навколо.

Олег хотів зламати Древнього, вдаривши по ньому оригінальною Гільді, але він не зробив цього за життя оного, а зараз це здавалося недоречним. Статуї не можуть дати здачі. Щось штовхнути з користю все ж можна.

Олег штовхнув ногою товсті ворота. Не так давно на його очах вони прищемили випадкового бідолаху.

Він нарешті вибрався назовні. Зовні його зустріла прохолода. Шкіра Олега не давала чіткого розуміння щодо пори року. Поправка на вечір бентежила. На вулиці разом з Олегом могла стояти середина весни, початок літа чи навіть рання осінь. Як на зло, ніде не проглядалося жодної душі, у якої так хотілося запитати за поточний місяць.

Олег прорвався через площу. Повз Вівтар, де відвідувачі палили ароматичні палички, який цього разу сяяв незайманою чистотою. Він вийшов назовні через гігантську червону браму, так нікого й не зустрівши. Його залізна подруга не дозволить йому покинути острів вплав. А навіть якщо її і залишити тут, Олег не знав, в який зі сторін йому плисти.

Бути такого не може, що він залишився один на цілому острові.

Покинувши територію пагоди і дійшовши до сходинок униз, Олег уже помітив пришвартований біля терміналу човен. Він попрямував у той бік уздовж похилого парку з рідкісними деревами і рослинами. Одна з рослин своїм виглядом змусила його почухати очі. Боляче вона нагадувала тінь, за якою маскувався демон-богомол. Сам же Олег зі своєю булавою за плечем нагадував хлопця, що знайшов на вулиці круту палицю. Він хотів награтися з нею вдосталь, доки батьки не покличуть його вечеряти і не змусять залишити палицю зовні. 

Нарешті, вдалині він побачив постать, яка спокійно милувалася морем. Упевненості в тому, що фігура належала людині, в Олега поки що не було. Він не спромігся запитати Брехуна про кількість нащадків Мари.

У міру того, як він спускався ближче до силуету, той набував чітких обрисів і кольору. Спочатку на ймовірній людині, що милувалася морем, Олег розрізнив сірий одяг. За хвилину він розгледів на ньому чернечу робу, прямо як у нього, тільки сіру. Слідом на плечі у ченця Олег помітив мішок. І наостанок - його лису голову.

Олег наблизився до незнайомця досить близько, щоб його мирне привітання можна було почути.

- Добрий вечір, - ввічливо почав він. - Не підкажете, яка зараз пора року?

Не найпоширеніший спосіб, щоб почати діалог, але питання стосувалося смерті й того, наскільки вона близько підібралася до Олега. Чоловік, до якого звернувся Олег, повернувся на його голос.