Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

- І де ж вони всі, старші монахи - зі зневагою запитував Олег. - Залишили тебе тут у надії, що Мара злякається твоєї страшної пики?

Гуан не образився, а тільки провів пальцями по шраму на голові, який колись йому дістався від Олега.

- Марі не цікаві наші прісні душі, - пояснював Гуан. - Цей Демон, як і всі, любить гіркоту. Мара може насичуватися від одного тільки вигляду материнських сліз. Вона піде туди, де є діти й пожиратиме їх на очах у батьків.

Олег уважно вислухав Гуана. Він зіставив це з діалогом у печері, де Брехун обізвав його бездушним, а кров отруєною.

- Звідки такі глибокі пізнання в демонології? - поцікавився він.

- Давай ми краще повернемося в місто, і там тобі все розкажуть монахи розумніші за мене, - запропонував Гуан.

- Це буквально може бути хто завгодно, - сказав Олег і пішов за монахом у сірій робі.

Вони спускалися в бік причалу. Олег із пагорба помітив вивіску знайомої йому пельменної.

"Згадуючи сади Цин"

- На острові точно не залишилося нікого, крім нас? - запитав Гуана Олег.

- Ми тут самі, - підтвердив монах. - Усіх жителів давно евакуювали на велику землю.

Спокійний за долю Ксюші, Олег застрибнув на катер разом із Гуаном. Коли катер почав відчалювати назад у Місто Троянд, Гуан дістав свій мобільний телефон і непомітно відправив комусь стікер з анімованим лінивцем, який кігтями показував жест "ОК".

Двері до рульової рубки виявилися заблокованими. Моторний човен не мав екіпажу і перебував у розпорядженні у служителів порядку. Гуан і Олег сіли всередині, і човен сам вибрав курс і поніс обох геть від острова.

Організм Олега заспокоївся, і йому різко захотілося пити.

- На човні є вода? - запитав він.

Гуан знизав плечима і поліз рукою у свій сірий мішок. Після недовгих пошуків він дістав звідти великий бутель із водою і простягнув його Олегові.

- Як ти примудрився не пом'яти полуницю, коли тягав її в мішку? - щиро здивувався той.

- Ніяк, - відповів Гуан. - Її там просто до цього не було. Як і води.

Олег дивився на обличчя Гуана і чекав, поки той видасть себе очима. Монах добре тримався, і Олег здався першим.

- Не розумію, - зізнався він.

Гуан широко посміхнувся.

- До зустрічі з тобою полуниці в мішку не було, - спокійно відповів монах. - Як, власне, і цієї пляшки з водою.

- Та облиш, ти мене дуриш, - не вірив Олег.

- Ні, перевір сам, мій мішок порожній, - сказав Гуан і віддав йому свій мішок.

Олег засунув усередину мішка руку і почав нею досліджувати кути мішка. Він намагався промацати і стінки мішка в пошуках потаємних кишень, але й тих там не знайшлося. Нарешті, Олег узяв мішок двома руками і почав його трясти, він навіть засунув у мішок цілком свою голову.

- Звичайний порожній мішок, - констатував Олег і повернув мішок господареві.

- Мій мішок завжди порожній, - витрушуючи з мішка повітря, говорив Гуан. Він також розправив мішок і розтягнув його по палубі як дверний килимок.

Спрагу Олега виявилося втамувати непросто. Він пив воду швидко і вже майже спустошив пляшку, але сам себе зупинив і очима запитав Гуана, чи не хоче він трохи. Гуан відмахнувся головою і витягнув із плоского мішка точно таку саму велику пляшку з водою й одразу взявся з неї пити.

- Та як так?! - захлинаючись, обурювався Олег.

Трохи питної води потрапило в його легені, і він викашляв її собі під ноги.

- Не нервуй, - заспокоював Гуан. - Усі болячки від нервів, - він засунув свою руку в мішок знову і цього разу дістав звідти відкритий портсигар із самокрутками. - Тримай, ти таке напевно любиш, а мені це не треба.

Олег з насторогою прийняв сигарети з рук лисого фокусника.

- Ти можеш читати мої думки? - моторний човен носом розсік зустрічну хвилю, і Олег трохи підлетів у повітря. - Коли ти кілька днів тому витягнув звідти йогурт із лохиною, я подумав, що сама доля веліла мені здатися служителям порядку.

Гуан повільно помахав головою на запитання Олега.

- Ну, для початку, дозволь тебе поправити, - нікуди не поспішаючи, говорив Гуан. - Познайомилися ми кілька місяців тому.

- Точно, - погодився Олег. - Довго ж я проспав у печері.

- Ти, сам того не знаючи, пройшов у печері священну для монахів Мари ініціацію.

- Нічого собі, - саркастично відповів Олег. - А це навіть і не було схоже ні на яку ініціацію.

- А чи в багатьох ти брав участь до цього? - резонно запитав Гуан.

Тепер уже Олег знизав плечима.

- Відповідаючи на твоє попереднє запитання - ні, я не вмію читати думки. Та й самих думок не існує. Мозок думає образами, а не словами. А ось усередині мого мішка завжди є щось, що потрібно моєму співрозмовнику, - зізнався Гуан. - Коли я один, мій мішок не працює.