Марта Кейс - Усі їхні секрети, Марта Кейс

— Повністю. Хіба можна забути очі того, хто цілиться у тебе? — замислено мовила Дана.

— Я не думаю, що нам треба залишатись тут. Краще поїхати кудись, або розчинитись у натовпі серед людей. Не стане ж він нападати при свідках? — Тимур хотів якнайскоріше забрати її з цього будинку.

— Ні, ти не чув, що сказав Андрій? Треба залишатись вдома!

— Ти впевнена, що він зможе тебе захистити? Хто він? Слідчий у корумпованих органах? — Тимур не довіряв системі, яка обійшлась з ним жорстоко та несправедливо.

— Він пообіцяв допомогти. І я йому вірю. — роздратовано відповіла Дана. — Йди краще поснідай внизу. А я займусь пошуками Олега.

— Навіщо? — здивувався Тимур і відступив від жінки на крок.

— Не хочу чекати несподіванки з двох сторін. Я можу бодай Олега виключити зі списку небезпек. Хочу переконатись, що він поїхав до міста, а не блукає по Міжвиську з сірниками у кишені.

— Як бажаєш. Мені й справді треба перекусити. — Тимур вийшов з кімнати й Дана почула як він жваво спустився східцями на перший поверх.

Вона залишилась у гостьовій кімнаті, в якій вони з чоловіком ночували кожного разу, приїжджаючи у Міжвиськ. Дана окинула оком навколишній простір в пошуках речей, які міг би залишити чоловік. Але в кімнаті стояла лише її дорожня сумка з одягом. Вона дістала телефон і набрала його номер. Проте Олег вимкнув телефон. Дана згадала про робочий телефон чоловіка і подзвонила. Десь поблизу забриньчала глуха, ледь вловима для слуху, вібрація.

Розхитані нерви жінки дались в знаки. Вона швидко опустилась на коліна і заглянула під ліжко. Олег мав звичку залишати свою сумку там. Але Дана нічого не знайшла. Здавалося, що чоловік досі грається з нею, нарощуючи напругу.

Тоді Дана відчинила шафу, де на верхніх полицях лежали рушники та всілякі побутові дрібниці. Внизу ж стояла сумка чоловіка. Ще ніколи в житті вона не копирсалась в його речах навмисне. Збожеволівши від злості, страху і всього, що звалилось на неї в останню добу, Дана витягла сумку з шафи та викинула її вміст на підлогу. Серед одягу вона помітила робочий смартфон чоловіка, що миготів на її виклик.

Вона хотіла знайти бодай найменший натяк на те, де може знаходитись Олег. Навряд чи він поїхав до міста і залишив речі. Дана роззирнулась, нутром відчуваючи небезпеку, через згадку про чоловіка. Їй здавалось, що він десь поряд: стежить за ними, вичікує вдалого моменту, аби підкрастись ближче. Олег був не в собі – його темний бік вирвався на волю і не піддавався контролю.

Дана покрутила в руках знайдений телефон. На ньому стояв пароль – єдиний спосіб розблокувати смартфон без відбитка пальця. Вона десять років прожила з чоловіком і навіть не здогадувалась, які числа чи дату він використовує. Маленьке прозріння змусило Дану усвідомити, як вправно Олег приховував від неї особисте. Вона розізлилась і мовила вголос:

— Вважаєш себе настільки розумним?

Він не відповів, але Дана уявила, який пихатий вигляд він зараз мав би, якби побачив її нікчемність. Однак жінка не збиралась здаватись. Дана почала згадувати всі дати, які мали для нього хоч якесь значення. Спочатку вона ввела його день народження – спроба виявилась невдалою. Тоді вона згадала про дату їхнього весілля. Та одразу ж відкинула сміховинну думку: вона не була для нього кимось особливим, лише тією, хто терпів найгірші прояви його характеру і завжди залишався поруч. З таким же успіхом він міг завести собаку, замість того, щоб одружуватись.

Вона перебирала в голові дату за датою. Все здавалось якимось нікчемним та малозначущим. Дана вирішила піти іншим шляхом. З божевільним поглядом вона намагалась згадати, що найбільше цінував чоловік. Одного разу він повернувся додому з випискою по рахунку, яку беріг у сейфі як найбільший скарб. Олег тоді отримав перший вагомий гонорар за свої послуги. Він залишив виписку на майбутнє, аби завжди пам’ятати, що здатен досягнути бажаного.

З цією здогадкою була лише одна біда. Вона не могла згадати дату, коли ж це сталось. Дана пам’ятала лише суму, бо у той момент навіть не підозрювала, що хтось здатен стільки заплатити адвокату. Навіть для її сім’ї це були досить серйозні гроші. Дана ризикнула і ввела шість цифр. Розблокування пройшло успішно. Вона не знала, що шукати, а тому прийнялась просто заходити в усі теки. В галереї не було жодного фото, окрім візитки Олега.

Дана згадала, як сама зберігала деякі матеріали у прихованих теках, аби Олег ніколи не знайшов в її телефоні й згадки про Тимура. Жінка спробувала відкрити файли, але телефон знову просив пароль. Олег виявився не настільки розумним, як йому здавалось. До світу таємних матеріалів Дану пропустила дата народження чоловіка.

Дивна тека з крапками, замість назви, прикувала її увагу. Жінка відкрила зображення, що зберігались там і затамувала подих. Десь в районі шлунку нутрощі скрутились у клубок, викликаючи нудоту. Вона хотіла відвести погляд, але не могла.

На світлині вона бачила оголену жіночу спину з синцями й багряними слідами побоїв. Декілька фото зображували страхітливі відмітини з різних ракурсів. Далі йшли світлини іншої жінки. На її спині виднілись кілька родимок – так вона і відрізнила дівчат на зображеннях, адже обличчя вони приховували. Знімки ставали дедалі гіршими й Дану відверто нудило. Вони були хворими, збоченими, нелюдськими. Їй вартувало великих зусиль не розбити телефон і продовжити перегляд. Дана широко розплющила очі, аби нарешті дізнатись з ким вона прожила довгих десять років.