Данило Туптало - Житія Святих - Березень, Данило Туптало

свою покинув, і вирушив у пустелю. Коли ж прийшов на місце, іменоване Дол, яке лежить від Риму за сорок поприщ, де чисті витікають води, зустрів його, з Божого Провидіння, один чернець, Роман на ім'я, який ішов до монастиря, що був там недалеко, — у ньому керував ігумен Теодот. З тим ченцем сівши, про користь душі говорили, і відкрив йому блаженний Венедикт думку свою і бажання серця свого, і знайшов у ньому помічника намірам своїм. Одягнув-бо Роман Венедикта в чернечий образ в пустелі і, знайшовши в одному глибокому байраку печеру, на місці неприступному, там його оселив і приносив йому з монастиря їжу. Не розповідав же про нього в монастирі нікому три роки, але, приховуючи в годину обідню трохи хліба, відносив у призначені на те дні. А тому що до печери тої з гори підхід був незручний і далеко гору ту обходити треба було, щоби зійти в байрак і до печери приступити, — з високої над вертепом тої гори мотузком вельми довгим спускав хліб Венедиктові. Прив'язав же до кінця мотузка і дзвіночок малий, аби почув святий, що хліб йому спускають. Ворог же, що ненавидить Божих рабів, захотів Романову послугу любови перервати і Венедикта, голодом заморивши, у малодушність вкинути, тому, коли одного дня, за звичаєм, Роман спускав з верху гори до вертепу хліб, він, кинувши каменем, розбив дзвіночок, проте нічого не досягнув, бо чесний той чернець Роман не зупинився в послуженні братові, допоки ж Господь не захотів і Романові від богоугодного того труду дати спочинок, і Венедикта, раба свого, світильника, який під сподом ховався, світові явити на користь багатьох.

Коли минуло три роки, пресвітерові одному, що далеко жив і на свято Пасхи щедрі наїдки собі приготував, явився Господь у видінні, кажучи: "Ось ти багато їжі для себе приготував, а раб Мій Венедикт у тому вертепі (назву місця сказавши) з голоду знемагає задля любови до Мене". Пресвітер же, зразу вставши і їжу взявши, пішов шукати чоловіка Божого. Пройшовши кручі гірські, і долішні потоки, і провалля земні, дійшов до названої печери і того, кого шукав, знайшов, і, в Господі поцілувавшись, сіли обидва і словами духовними підживлювали свої душі. Тоді пресвітер просив святого, кажучи: "Отче, скуштуймо їжі, подякувавши Богові, бо Пасха сьогодні". Чоловік Божий відповів йому: "Пасха для мене сьогодні, бо бачити тебе сподобився". Не відав-бо преподобний, що свято Пасхи було, бо далеко від людей жив, ніхто про нього не знав, окрім ченця Романа. Пресвітер же сказав: "Направду, отче, Воскресення Господнього сьогодні свято, і не годиться тобі постити, бо для того я до тебе Богом посланий, аби дарами Його ми обидва наситилися. Дякуючи Богові, скуштуймо обидва їжі". Утішившись духовною веселістю, пішов собі пресвітер, славлячи Бога, бо Божого Раба бачити сподобився. Після цього знайшли його пастухи, і відтоді довідалося про нього багато людей і почали до нього приходити, задля тілесної потреби йому приносячи. Преподобний ж отець навзаєм годував їх духовною їжею. У такому житті Венедикта преподобного бачивши, диявол розпалився заздрістю і шукав, як би то створити йому перепони. Одного-бо дня, перетворившись у птаха чорного, що кос називався, почав літати перед лицем його без страху, що можна було руками схопити птаху ту, якщо б хотів Венедикт святий, але він не зважав. І пізнавши, що то ворожий підступ, знаменням хресним огородив себе — і зникла та птаха. Після зникнення її, зразу, дією бісівською, напала на святого тілесної похоті така боротьба, якої не було в ньому ніколи раніше. В жінку одну, яку колись святий, у світі перебуваючи, бачив, блудний біс перетворився, уяві його представив. І таку в помертвілому його тілі тілесну пристрасть розпалив противник, що мало не похитнувся той душевним занепадом. Приходив до нього помисел, який лукавий йому наносив, щоб у світ повернутися. Але Божа благодать згори його укріпила, переможцем пристрастей зробила. Коли прийшов до тями преподобний, побачив поблизу кропиви і тернини багато, скинув одяг і нагим себе в жала кропиви і колючки тернини кинув. І багато годин перебував, у них валяючись і болюче зранення тіла свого терплячи, допоки тіло своє облите кров'ю не побачив. І, рятуючись від нечистих помислів і блудної боротьби, вельми дякував Богові. Відтоді благодаттю Божою укріплений був у чистоті своїй настільки, що ніколи більше блудний біс не насмілився йому надокучати у весь час його життя, як же він сам пізніше про себе учням своїм розповідав на користь. Розійшлася про нього слава всюди. Трапилося в одному монастирі того краю, що помер ігумен, і поквапилися ченці монастиря того до преподобного Венедикта, наполегливо його просили, щоб був їм наставником і пастирем. Він же, не хотівши і відмовляючись від начальства, грішним і недостойним себе називаючи, казав до них і це: "Мої звичаї не будуть відповідні звичаям вашим". Проте, проханням їхнім переконаний, покорився, хоч не хотів, і став ігуменом монастиря того. Влаштовуючи монастирський порядок і чин із чуванням та устав постницького життя твердо тримаючи, не дозволяв нікому ходити за своєю волею — розкаялися ченці, що такого собі ігумена вибрали, який не відповідав звичаям їхнім розбещеним. І порадилися деякі з них, зліші: отруту смертельну з вином змішавши, в чашу скляну влили і в час обіду те смертоносне пиття преподобному отцеві дати посміли. Він же, простягнувши чесну свою руку, знамення хресне на чаші зробив — і зразу посудина та скляна тріснула і розбилася від хреста святого сили, як від удару каменем. Пізнав-бо чоловік Божий, що чаша та була смертельна, бо не витримала животворного знамення, і зразу, вставши, прикликав братів і сказав до них із лицем усміхненим і незлостивим серцем: "Хай помилує вас милосердний Бог, о діти. Нащо мені це зробити замислили, чи не казав я вам раніше, що мої звичаї вашим звичаям не відповідають? Пошукайте собі за вашими звичаями отця, я ж з вами бути не можу". І, мир їм давши, на попереднє своє пребування у вертеп пішов і перебував один лише перед очима Бога-Всевидця. Проте Господь, який все добре влаштовує, не хотів, щоб сам лише угодник Його Венедикт шляхом спасення йшов, але і щоб инших наставив до спасення: замість малого стада дав йому більше, замість одного покинутого монастиря дав йому дванадцять, бо розійшлася про рівноапостольне його життя слава, сходилися до нього звідусіль: одні молитов і благословення від нього бажаючи удостоїтися, инші ж словами його богонатхненними користь прийняти для душі, а инші жити