Карл Хайнц Вебер - І мертві залишають тіні

class="book">Відповідь: До сказаного я нічого більше не можу додати».

Фрау Келлер на хвилину опустила аркуш паперу.

— До цього місця мені було ясно, що приховувалось за запитаннями. Знову, як і під час інших допитів раніше, ішлося про звичку Джеймса, коли він, уже перед мікрофоном, змінював окремі місця в тексті. Я вам казала, що вони мали на увазі.

Старший лейтенант Гайнсен кивнув.

— А тут почалося щось несподіване. — Фрау Келлер читала далі:

«Запитання: Чи не використовував О'Дейвен у своїх передачах, тобто коментарях, яких-небудь віршів чи пісень?

Відповідь: Так.

Запитання: Вони були заздалегідь підготовлені у письмовій формі?

Відповідь: Звичайно.

Запитання: Що ж то були за вірші чи пісні?

Відповідь: Це були ірландські народні пісні про боротьбу за свободу.

Запитання: Виключно ірландські?

Відповідь: Наскільки я знаю, так.

Запитання: Отже, ви в цьому не певні? Ви знаєте отакий вірш?»

Фрау Келлер поклала протокол на стіл. Потім підсунула його до Гайнсена.

— Я не можу його так просто прочитати. Може, ви?

— Облишмо протокол. Розкажіть нам, що то за вірш.

— Мені дали папірець, на якому були написані вірші. Англійською мовою. Крім того, там були цифри. Записка належала Джеймсу, і обставини, серед яких я про неї дізналась, одразу постали в мене перед очима. Я злякалась, але гадаю, що вони цього не помітили. І мені довелося прочитати той вірш… — Вона хвильку повагалась. Потім поклала руки долонями на стіл і почала врочисто й ритмічно декламувати:

«Wheu most I wink, then do mine eyes best see, Forall the day they view thing unrespected; But when I sleep, in dreams they look on thee, And, darkly bright, are bright in dark directed.

Сонет Шекспіра. Після цього треба було його перекласти, що я й постаралася зробити. Виходило дуже погано, бо з художнім перекладом я познайомилась набагато пізніше. Ось він:

Заплющені найкраще бачать очі, Не знавши втіх на денному путі. Тебе вві сні мій зір стріча охоче, Він — темний блиск в блискучій темноті.[12]

Я його вивчила напам'ять… але пізніше, після війни. Не тому, що цей сонет співзвучний нашим із Джеймсом стосункам. Він теж не заради мене зберігав його. Але це пов'язано з ним, а все…

Голос її ставав щораз тихіший, а далі й зовсім перейшов на шепіт. Чоловіки відчували, що думками вона вся перенеслася в минуле, повністю й цілковито належала тому, хто завоював її любов.

У кімнаті запанувала тиша.

Капітан Госс повільно встав й підійшов до вікна. Надворі почався дощ. Вітер гнав до будинку зливу. Мимо проїхав автомобіль. При світлі фар краплини дощу здавалися великими й блискучими.

Гаррі Шладовський запалив цигарку, обережно черкнувши по коробці сірником. Але сірник все одно зашипів надто голосно, і він якось вибачливо озирнувся навсібіч, намагаючись не дивитися на Беату Келлер. Намагались не дивитися на неї й Госс із старшим лейтенантом Гайнсеном, який узяв у неї протокол і мовчки почав читати його сам.

На хвилю запанувала мовчанка.

Госс знову сів. Гайнсен заговорив, і всі уважно слухали його. Фрау Келлер теж глянула на старшого лейтенанта, і здалося, що вона чекає якогось рішення від нього, ніби він має знати, що пов'язане з цим віршем.

— Я прочитав, — почав він, — що на допиті ішлося про цей вірш. Гестапівці хотіли знати, чи не цитував його О'Дейвен у своїх передачах або чи не передавав якихось цифр. «Відповідь: Ні (після вагання)». Чому ви тоді завагалися, фрау Келлер?

— Не тому, що, мовляв, Джеймс усе-таки передавав ці цифри, а я завагалась, бо не знала, що відповісти. Навіть більше, я думала, чи не варто було сказати: «Спочатку їх зовсім не було на тому папірці».

— Що ви маєте на увазі, кажучи «спочатку»?

— Коли я вперше побачила цю записку — Джеймс, зрештою, показував її мені лише один раз, — там не було ніяких цифр.

— Це була та сама записка, яку вам потім показували в гестапо?

— Так. Тільки на ній були дописані якісь цифри. Від руки. Здається, цифри стояли над кожною буквою.

— Написані паном О'Дейвеном?

— З цифр важко судити. Але в ефір він їх не передавав, ні. Ні цифр, ні віршів.

— Гестапівці були, очевидно, іншої думки.

— Я вже вам казала, що кожна передача прослуховувалась. Якби диктор передав ряд цифр або прочитав якийсь вірш, то на це неодмінно звернули б увагу. Джеймс, правда, іноді не дотримувався підготовленого заздалегідь тексту, але він змінював лише окремі слова, іноді — частини речення, більш нічого. Я вам наводила різні приклади, пане Гайнсен. Але я певна, що ця записка, вірш або цифри мали стати доказом якоїсь Джеймсової провини.

— Ви дійшли такого висновку із характеру запитань?

— Не тільки. Невдовзі після цього допиту доктор Гегеман натякнув мені про дещо. Сказав так, мов між іншим, що у Джеймса е небезпечна звичка. Він надто часто носить при собі різні записки.

Госс глянув на Шладовського, той теж зиркнув на капітана. Лише кілька годин тому він сказав йому про записки. Коли розповідав про перепалку між О'Дейвеном і Гегеманом на майдані перед міністерством пропаганди, де