Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

– Поглянь! Хіба не спритно? – теревенила Джойс, коли вони заходили у фойє. – Усе готово!.. Відразу на обід. Я вмираю з голоду!.. Там є місце – біля вікна… Ммм! Качка! Як на Різдво!

Що ти говорила про роботу в шпиталі, коли я урвала тебе? – запитала Гелен, коли офіціянт пішов, шкрябаючи на своїй картці.

– Що я говорила? … О, так – про Боббі! Він створив електричний пристрій, що принаджує сюди нейрохірургів звідусіль. Я точно не знаю, що це таке – щось на взір зарядженого ножа… Страх як складна штука… Вони виконують операції у Брайтвуді, які доти не виконував ніхто… Воно запобігає кровотечі чи щось таке. Мені про це розповідала Ненсі Ешфорд; але вона не могла цього добре пояснити. Я бачила її – великий, високий ящик, наповнений таким хитромудрим приладдям, якого ти ще зроду не бачила…

– Щось скляне?

– Умгу!.. Як ти дізналася?

– Ну, тепер завжди повно скла, якщо використовують електрику, чи не так?

– Авжеж… Пригощайся цією чудовою селерою, люба… Єдина така селера у світі, як знаєш… А хіба не красень? Батечку мій! Чесно! – ліпше б я його не знала! І завжди виглядає добре!.. Але змінився як на диво! Я трішки лякаюся його… О, який фаховий! Жодних дурниць – аніскілечки.! Сестри просто сходять з розуму за ним – а він навіть не здогадується про їхнє існування. … Йому тепер доручають найважчі операції. Зве мене "місіс Мастерсон!" Хіба не ідіот? Ненсі каже, це тому, що я там на роботі. Смішно, як гадаєш?

Гелен думала, що це смішно; усю промову вважала смішною.

– Насправді, – Джойс нахилилася уперед і понизила голос, – якби я мала найменше на це право, то віддала б своє серце – до останку! Ти знаєш, що в мене завжди душа лежала до нього!

– Сподіваюся, ти не будеш нерозважливою, Джойс.

– О, я так стараюся не показувати йому, що вважаю його милим, – запевнила вона. – Але я не хочу, щоб ти була незичлива до нього. Тобі все одно доведеться зустрічатися з ним.

– Чому ж?

– Ну, ти будеш час від часу відвідувати Брайтвуд, після того як я працюю там…

– Не розумію, як твоя робота в Брайтвуді може вимагати моєї присутности.

– Але ж ти прийдеш, чи не так?… Чесно, люба, тобі просто треба бути ласкавою з ним – заради мене!

– Заради тебе?

Гелен пережила миттєву хвилю розчарування… Довго будучи далеко від Джойс вона дещо її ідеалізувала; але то була та сама Джойс, яку не могли напоумити жодні хиби; та сама незмінна Джойс, яка не могла нічого забути і чогось навчитися; що весело перескакувала з гарячої сковорідки у саме полум’я.

– Так, – повторила Джойс драматично, – заради мене!

– Тоді, – мовила Гелен повільно, – мені шкода, що я повернулася.

Вони з’їли качку; але вона не смакувала надто добре.

Того вечора вони подивилися "Гіпотенузу". То була хвацька комедія з невеликим акторським складом і невибагливими сценічними матеріялами. Молода вдова та її пасербиця непомітно приховували одна від одної, упродовж цілої першої дії, що молодший партнер покійного судді Гаскінса виявляв до них більший інтерес, ніж цього вимагала професійна служба їхнього адвоката і ділового радника. У другій дії створилися окремі смаковиті ситуації, віртуозно вимальовані. Глядачі були в захваті.

Коли завіса врешті-решт опустилася, після того як пролунало кілька теплих овацій, що повертали усіх їх разом на сцену, а тоді просили вийти по черзі (останніми були мама і Поллі, рука об руку) Джойс бадьоро обернулася, щоб прокоментувати побачене, і зненацька запримітила відчужений погляд на обличчі Гелен. Вона, очевидно, не була готова до раптового спалаху рампи.

– Ти втомилася, так? – спитала турботливо Джойс.

– Думаю, що завжди потрібен треба день чи два, щоб відпочити після подорожі.

– Неймовірно смішна вистава, як гадаєш? Уяви собі таку плутанину? Ми з тобою, наприклад. Принаймні, будьмо чесні одна з одною! Думаю, нам треба зрізати колоду, щоб побачити, кому належатиме він.

– Душно тут, правда? – сказала Гелен. – Підімо погуляймо у фойє. Не хочеш?

Нездатність Джойс осягти діяльність власного мозку яскраво виявилася рано-вранці наступного дня, коли вона одягалася, перед тим як вирушити до Брайтвуда, лепечучи щось про "роботяще дівчисько".

Сніданок їм подали у кімнату. Гелен, убравшись у вишуканий халат, сиділа за горнятком кави і ранішніми газетами.

– Думаю, що це просто дивовижно, – мовила в захваті Джойс, дивлячись у дзеркало, – що я так хутко змогла пристосуватися до офісного життя, як гадаєш?… Після стількох років потурання собі, спання до обіду, гульок, ледарства! Я щасливіша, ніж коли. Тепер я знаю, що ніколи не буду задоволена без постійної роботи.

– Рада, що тобі сподобалося, – сказала Гелен, заглибившись у театральні оголошення. – Що кажуть про цю нову музичну комедію "Джасмін"?

– Чула, що дуже мелодійна… Як тобі цей капелюшок?

– Милий!.. Думаєш, місіс Ешфорд змогла би піти завтра до міста, повечеряти з нами і переглянути "Джасмін"?

– О, я певна, що вона буде в захваті! Я запитаю її. І, люба, вона з Боббі Мерріком нерозлийвода. Чи не мило буде запросити і його?

– Анітрохи