Верефрі - Це наш секрет..татусь, Верефрі

— Це несподівано, — промовила вона, оглядаючи Емі. — Але добре, що ти нарешті вирішила трохи розслабитися. Ти виглядаєш напруженою.

Емі вдихнула глибоко, наче збираючи в собі сили.

— Кері, мені потрібно дещо тобі розповісти, — почала вона, уникаючи її погляду.

Кері підняла брови, відставивши келих на стіл.

— Щось сталося?

Емі знервовано глянула на подругу й нарешті заговорила:

— Пам’ятаєш, коли я згадувала про людину, яка мені дуже подобалася, але я не могла відкрито говорити про це?

Кері кивнула, трохи насторожено.

— Так. Але ти тоді була такою загадковою.

Емі витерла долоні об джинси, наче намагаючись позбутися хвилювання.

— Це був твій батько, Кері.

Тиша в кімнаті стала майже нестерпною. Кері широко розплющила очі, її обличчя змінилося від подиву до злості.

— Що? — запитала вона, різко поставивши келих на стіл.

Емі кивнула, ледь стримуючи сльози.

— Ми з ним зблизилися, коли я ще була вдома, але я не хотіла, щоб ти знала. Ти — моя подруга, і я боялася, що це все зруйнує.

Кері піднялася з місця, нервово обійшовши кімнату.

— Зблизилися? Як? Ви були разом? — голос її став гострим, майже звинувачувальним.

— Ні, — швидко відповіла Емі. — Між нами була тільки симпатія… нічого більше. Я клянуся.

Кері схрестила руки на грудях, її обличчя було сповнене злості й розгубленості.

— І ти вирішила розповісти мені про це тільки зараз? Після всього, що сталося?

Емі опустила голову.

— Я боялася, Кері. Але я більше не могла це тримати в собі, особливо після того, що я побачила з Лією.

Кері мовчала, дивлячись на подругу. Її обурення змішувалося з жалем.

— Тобі шкода через це, так? — нарешті запитала вона.

Емі кивнула.

— Звичайно, шкода. Я ніколи не хотіла втручатися у ваше життя.

Кері зітхнула, опустила руки й повернулася до дивана.

— Я зла. На тата. І трохи на тебе. Але, чесно, мені тебе шкода, Емі. Це все дуже складно.

Емі з полегшенням видихнула, її очі наповнилися вдячністю.

— Дякую, що ти мене вислухала.

Кері взяла келих і зробила ще один ковток, хитаючи головою.

— Мені потрібно подумати, як до цього всього ставитися. Але поки що, давай просто посидимо й вип’ємо. Мені здається, я теж цього потребую.

Кері повільно крутила келих у руках, погляд її став зосередженим, а куточки губ натякали на хитру усмішку. Вона мовчала декілька хвилин, що почало турбувати Емі.

— Що ти задумала? — нарешті запитала Емі, не витримавши напруженої тиші.

Кері підняла погляд і нахилилася трохи вперед.

— У тата зараз в компанії є вільна позиція дизайнера інтер’єру. Я думаю, це ідеальна можливість для тебе.

Емі розгублено захитала головою.

— Дизайнера? Але я ж не дизайнер, Кері. Я не розумію, до чого ти ведеш.

Кері підняла руку, зупиняючи її слова.

— Слухай. Мені здається, ти прекрасно впораєшся. У тебе є смак, і ти завжди мала цікаві ідеї. Але головне навіть не це. У компанії є ще один власник, Оскар. Він займається креативною частиною бізнесу й частково відповідає за підбір персоналу.

Емі примружилася, намагаючись зрозуміти, до чого Кері хилить.

— І що це має змінити?