Олена Домова - Чужа секретарка, Олена Домова

37

Ранок наступного робочого дня для Катерини почався з несподіваного дзвінка з приймальні генерального директора.

- Доброго ранку, Катю, Юлія Володимирівна вже підійшла?

- Ні. Має бути з хвилини на хвилину.

- Так, я знаю, - дівчині здалося, що тон зазвичай виваженої секретарки гендиректора просочений сарказмом. - Нехай зайде до Павла Павловича щойно з'явиться.

- Добре, - розгублено кивнула білявка і поклала слухавку.

Не пройшло й хвилини, як двері в приймальню відчинилися, й до приміщення ввійшла керівниця у супроводі високого міцного чоловіка. Погляд керівниці не віщував нічого хорошого, але Катерина вже знала, що немає такої проблеми, яку б вони вдвох не вирішили, тож, оком не змигнувши, повідомила про те, що на неї чекає Павло Павлович.

А от в Юлії Володимирівни в цю мить впевненості, схоже, не було. Катя припустила, що за цей ранок їй вже довелося пережити чимало неприємностей. Директорка стрімко розвернулася, щоб піти, але в останню мить зупинилася.

- Почекайте мене тут, - вказала своєму супутнику на канапку для відвідувачів, - це конфіденційна розмова. Я буду на цьому ж поверсі далі по коридору.

Чоловік відступив на крок, але коли Юлія Володимирівна вийшла, біля дверей прослідкував її маршрут.

Катя дивилася, як бородань сідає на канапку, з острахом. Невеличкій меблі ще не доводилося витримувати таке навантаження. Незнайомець помітив, що дівчина його роздивляється і підморгнув. Секретарка зобразила усмішку, відвела погляд до екрана й зосередилася на щоденному звіті.

Несподівано до приймальні увірвався пан Волков. Чоловік вже кілька днів намагався зустрітися з Юлією Володимирівною, але Каті досі вдавалося відбивати ці спроби.

- Де моя дружина? - грубо поцікавився він.

- Юлію Володимирівну викликав Павло Павлович п'ять хвилин тому, - секретарка з викликом глянула на чоловіка, що спопеляв її сповненим ненависті поглядом. Як і багато інших співробітників компанії, він був переконаний, що вона є винуватицею їхнього з Юлею розлучення.

- Причина? - Волков здогадувався, що причина якраз сидить за його спиною, бо про незнайомця поряд з директоркою з продажів гули по всьому поверху, але хотів упевнитися.

- Не знаю, - уїдливо відбила білявка.

- Доброго ранку. Мене звуть Кирієнко Максим Євгенович. Ми можемо поговорити?

Катя насторожено спостерігала за тим, як зі свого місця раптом встав здоровань й простягнув руку колишньому пані Середи. "Знав би з ким поручкатися збирався", - невдоволено хмикнула білявка, але промовчала, відвернулася до екрану. Розмова цих двох не повинна її турбувати.

- І про що?

- Чи я правильно зрозумів, ви - чоловік Юлії Середи?

Катя аж зі свого місця підхопилася від обурення за таке припущення, але Волков випередив її.

- Розмова про неї?

- Так.

- Ходімо.

Дівчина вже приготувалася обурено зупинити чоловіків, коли двері до приймальні рвучко відчинилися. Реакція Юлії Володимирівни була миттєва.

- Якого біса ти виробляєш?

- Хотів поговорити, - раптом з Волкова злетіла вся пиха та зверхність. Вже важко було повірити, що це той самий чоловік, який влаштовував істерики півроку тому, коли ще був чоловіком Юлії Володимирівни.

Але півроку чи десять років, Юлія Середа не збиралася його пробачати. Втім вона швидко опанувала емоції й підкреслено спокійно відповіла.

- Я не зобов'язана перед тобою звітувати. Ані перед тобою, ані перед генеральним. Я вільна жінка і згідно нашого законодавства маю право наймати людей на роботу. Йди геть.

Вона пройшла повз колишнього чоловіка до свого кабінету, за нею, чортихнувшись, майнув відвідувач. А Волков лишився в приймальні з Катериною.

Він знову прошив секретарку поглядом спопеляючи, але Катерина за час роботи в Зегер-груп перебачила таких поглядів чимало й мала імунітет.

- Як я і казала, цього тижня в розкладі Юлії Володимирівни вільних місць немає... Але я можу записати вас на тридцять перше число...

Волков скрипнув зубами. Який би він не був тиран та покидьок, розумом не ображений, тож швидко збагнув, що в квітні такої дати немає. Чоловік вилетів з приймальні, а Катя, полегшено зітхнувши, зайшла до кабінету директорки з продажів. Віддала каву та документи.

- Катю, дякую. Принесіть каву і Максимові Євгеновичу. До речі, познайомтеся, - директорка згадала про необхідність відрекомендувати прибульця. - Катерина Віталіївна - моя помічниця. Максим Євгенович - тілоохоронець.

Катя ще раз, звісно, іншим поглядом, оглянула чоловіка та простягнула руку. В широкій долоні тендітна ручка враз потонула, але дівчина вже давно почувалася впевнено в подібних ситуаціях. Тим паче робота цього чоловіка полягала в забезпеченні безпеки.

Дівчині дуже хотілося розпитати з приводу нововведення. Втім, насправді, в цьому зовсім не було чогось надзвичайного. Юлія Володимирівна - директорка у великій компанії, якраз зараз веде дуже важливий проєкт, тож безпека зайвою не буде й для статусу корисно.

Катя принесла "привітальний набір" власної розробки: американо, бо цю каву так чи інакше п'є більшість людей, порційні цукор та вершки.

- Нічого собі. Дякую! - розплився в усмішці здоровань й заходився змішувати все в одній чашці.

Побачивши реакцію чоловіка, секретарка усміхнулася, бо зрозуміла, що перед нею доволі добродушна та м'яка людина, як і всі любителі "м'якої" кави.

- Катю, надайте Максиму Євгеновичу всю інформацію про мене, яка йому знадобиться. Звісно, за виключенням комерційної таємниці, - білявка коротко кивнула, хоч пані Середа на неї не дивилася, в словах не було потреби. - Але не надто тягніть. Ви ж пам'ятаєте про сьогоднішні збори?

Звісно, Катерина пам'ятала. Про такі дрібниці як готовність документації до зборів, Юлія Володимирівна вже давно не питала, довіряючи помічниці. Напевне сьогодні керівниця була особливо схвильована. Щоб не турбувати її ще більше, секретарка жестом покликала чоловіка за собою в приймальню й обережно закрила двері кабінету.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍