Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

Амабелла кивнула.

— Це Зіггі тебе кривдить? Бо якщо це він, то я хочу знати про це, і я обіцяю, що докладу всіх зусиль, щоб він більше ніколи так не робив.

Очі Амабелли одразу наповнились сльозами. Нижня губа затремтіла. Вона опустила голову.

— Амабелло, то Зіггі?

Дівчинка сказала щось, але Джейн не розчула.

— Що? — перепитала Джейн.

— Це не… — почала Амабелла, але раптом скривилася та заридала.

— Це не Зіггі? — запитала Джейн, сповнена відчайдушної надії.

Їй хотілося взяти Амабеллу за плечі та трясти її, вимагати сказати правду.

— Це те, що ти хотіла сказати, так? То не він?

— Амабелла, люба! — Харпер стояла на краю пісочниці з коробкою апельсинів для їдальні. Навколо шиї вона пов’язала білий шарф, але так тісно, що виглядало, ніби її задушили, цей ефект тільки підсилювався тим, що її довге обличчя аж посиніло від люті.

— Що тут відбувається?

Вона кинула коробку на землю та підійшла до них.

— Амабелло! Що відбувається? — запитала вона.

Ніби Джейн взагалі тут немає, або вона — ще одна дитина.

— Все гаразд, Харпер, — холодно сказала Джейн. Вона обняла Амабеллу та вказала на щось за спиною Харпер. — Твої апельсини розсипались по всій пісочниці. — Черепаший куточок був на вершині невеликого пагорба, тож коробка Харпер перекинулась і струмок апельсинів покотився на майданчик, де Стью слухав, як черговий школярик читав оповідання про морських зірок.

Очі Харпер були прикуті до Амабелли, вона настільки очевидно ігнорувала Джейн, що це було майже смішно, якби не було так грубо.

— Ходімо, Амабелло, — Харпер простягнула руку.

Амабелла чхнула. З носа в рот потекли соплі — вільно і огидно, як у всіх п’ятирічок.

— Харпер, я тут! — сказала Джейн та видобула з кишені пачку носовичків. Це її бісило. Ще одна хвилина з Амабеллою, і вона б могла щось дізнатися. Вона піднесла носовичок до носа Амабелли.

— Сякай, Амабелло.

Амабелла слухняно висякалася. Нарешті Харпер подивилася на Джейн.

— Ти її засмутила! Що ти їй сказала?

— Нічого! — сердито сказала Джейн, а почуття провини за те, що на якусь мить вона хотіла поторсати Амабеллу, лише загострило її гнів. — Чому б тобі не піти збирати підписи до твоєї маленької злісної петиції?

Голос Харпер переріс у крик.

— Чудова ідея! І лишити тебе тут безкарно кривдити беззахисну дитину! Яка мама, такий і син!

Джейн піднялася з черепахи та люто копнула пісок, ледь стримуючись, щоб не вдарити Харпер в обличчя.

— Не смій так говорити про мого сина.

— Не смій мене бити! — заверещала Харпер.

— Я тебе не б’ю, — крикнула Джейн, сама дивуючись із сили свого голосу.

— Що тут відбувається? — то був Стью у блакитному комбінезоні слюсаря, в руках повно апельсинів, котрі він позбирав на майданчику. А очі — немов два блюдця від подиву — чого ж це дві мами так верещали одна на одну.

У цей момент пролунав пронизливий крик — Керок Куіглі, поспішаючи із музичного класу зі своєю пляшечкою очищувального спрею, перечепилася через апельсин та впала на дупу, як у поганій комедії.

* * *

Керол: Насправді я тоді дуже забила куприк.

Розділ п’ятдесят перший

Габрієль: І що я чую? Харпер звинувачує Джейн у нападі на неї у Черепашому куточку — не надто схоже на правду.

Стью: Харпер просто клеїла дурня. Я б не сказав, що вона мала вигляд жертви. Я не знаю. Мені подзвонили, повідомили про порив водогону, тож я не мав часу розбиратися з двома мамами, котрі верещать одна на одну у пісочниці.

Тея: Саме після цього випадку деякі батьки вирішили повідомити Департамент освіти.

Джонатан: Це, без сумніву, перелякало небораку пані Ліп­манн. Здається, то був навіть її день народження. Бідолашна жінка.

Пані Ліпманн: Я це скажу: ми не могли б виключити зі школи Зіггі Чепмена. Єдиний випадок, коли його прямо звинуватили в агресивній поведінці, стався під час орієнтаційної зустрічі, коли він навіть ще не був нашим учнем. Після того, то були лише припущення деяких батьків. Не пам’ятаю, чи того дня був мій день народження. Це не має значення.

Панна Барнс: Ті батьки просто збожеволіли! Як ми могли виключити Зіггі зі школи? Та ж він зразковий учень. Жодних проблем з поведінкою. Я жодного разу не посадила його на Сумний Стілець. Власне, я не пам’ятаю, щоб хоч раз поставила йому червону крапку! І він не отримав жодної жовтої картки. Годі вже казати про білу.

* * *

За день до доброчинної вечірки

По п’ятницях Маделін працювала, а отже майже завжди пропускала ранкові п’ятничні шкільні збори. Ед зазвичай з’являвся там, якщо хтось із дітей виступав чи отримував нагороду за досягнення. Однак сьогодні Хлоя просто благала Маделін прийти, бо її клас розповідав вірш «Дантист і крокодил», і у неї теж були свої слова.

А ще Фредів клас вперше мав грати на блок-флейтах. Вони збиралися зіграти «Happy Birthday» для пані Ліпманн, що обіцяло перетворитися на болючий досвід для всіх сторін процесу. (По школі пішов поголос, що цьогоріч пані Ліпманн виповнюється шістдесят, але ніхто цього не міг ані підтвердити, ані спростувати).

Маделін вирішила піти на збори, а в понеділок, у другій половині дня, відпрацювати, раніше вона не могла працювати по понеділках, бо відвозила Абігель на тренування з баскетболу, а Ед віз менших дітей на плавання.

— Мабуть, Абігель уже не потрібні тренування з баскетболу, — сказала вона Едові, коли вони вийшли з машини із пластянками кави. Після того, як вони відвезли дітей, то заскочили у «Блакитний блюз», де у Тома вже запара, бо всі батьки школи Пірріві потребували кофеїну, щоб пережити виступ флейтистів на сьогоднішніх зборах. — Може, її тепер Натан тренує.

Ед обережно засміявся, мабуть, побоюючись, що вона знову заведеться і просторікуватиме про відміну занять із репетитором. Її чоловік — дуже терпляча людина, але Маделін помітила скляний вираз на його обличчі, коли вона розповідала, вочевидь, уже дуже довго, про те, як важко давалася Абігель алгебра, а Натана не було поруч, і що він не допомагав Абігель із домашнім завданням, і через це геть не розуміє, наскільки їй не дається математика, і так, Натан завжди добре петрав у математиці, але ж це зовсім не означає, що він здатен пояснити та навчити, і так без кінця-краю.

— Джой сьогодні надіслала імейл, — сказав Ед, замикаючи машину. Джой редагувала місцеву газету. — Вона хоче, щоб я написав про те, що відбувається у школі.

— Про що? Про благодійну вечірку? — байдуже запитала Маделін. Ед часто писав невеличкі статті