Ліана Моріарті - Велика маленька брехня

для місцевої газети про шкільні фандрейзингові заходи. Вона побачила, як Селеста з Перрі переходять вулицю та прямують до шкільного подвір’я. Вони трималися за руки, така любляча прекрасна пара, Перрі йшов трішки попереду, немов захищаючи Селесту від машин.

— Ні, — обережно сказав Ед. — Про булінг. Про петицію. Джой каже, що булінг — це гаряча тема.

— Ти не можеш про це писати! — Маделін раптово зупинилася посеред дороги.

— Геть з дороги, чортова дурепа! — Ед схопив її за лікоть, а поруч просвистіла машина, що мчала з боку пляжу. — Бо одного дня я писатиму матеріал про трагедію на цій дорозі.

— Не пиши нічого, Еде, — сказала Маделін. — Це так погано для репутації школи.

— Я все ще журналіст, якщо ти пам’ятаєш, — сказав Ед.

Три роки тому Ед полишив роботу в «The Australian» — більш стресову, більш престижну, з жорстким графіком і значно вищою платнею, щоб Маделін могла вийти на роботу, і вони обоє могли приділяти час вихованню дітей. І він ніколи не скаржився на направду нудну роботу у місцевій газеті, з радістю ходив на всі серферські карнавали, свята та святкування сторічних ювілеїв у місцевому будинку для літніх людей. (Морське повітря, схоже, сприяло довголіттю). І це вперше він натякнув на не, що його це не надто влаштовує.

— Це справжня історія, — сказав Ед.

— Це не справжня історія! — вигукнула Маделін. — Ти сам знаєш, що несправжня.

— Що саме за несправжня історія? Привіт, Еде. Маделін, радий бачити. — Вони нагнали Перрі та Селесту. Перрі був у прекрасно скроєному костюмі, без сумніву, італійському, він коштував дорожче, аніж увесь Едів гардероб. На думку Маделін, дорожче навіть, якщо рахувати вартість одягу разом із шафою. Коли Перрі нахилився поцілувати її, Маделін встигла торкнутися шовкового рукава його сорочки та відчути запах його парфумів.

Вона часом думала, як це — бути заміжньою за чоловіком, котрий так гарно одягається: Маделін би стільки втіхи мала з тих чудових фактур та кольорів, м’якості краватки, напрасованої хрумкості сорочки. Звісно, Селеста, котра не надто цікавилася одягом, можливо, навіть не помічала різниці між Перрі та пом’ятим неголеним Едом у старій оливковій флісці та футболці.

Спостерігаючи за тим, як Ед та Перрі розмовляли, вона відчула раптовий напад любові до Еда, хоч ще хвилину тому на нього злилася. Цей сплеск почуттів спричинило те, як уважно та відкрито від слухав Перрі, а ще — його колюче підборіддя так контрастувало з гладенько виголеними щоками Перрі.

Так, вона б з більшим задоволенням поцілувала б Еда. На щастя.

— Ми спізнилися? Ми висадили хлопців на місці для прощань та поцілунків, бо там ніде було припаркуватися, — як завжди сполошено запитала Селеста. — Хлопці дуже втішені, що Перрі прийшов і почує, як вони декламують вірш.

— Не спізнилися, — сказала Маделін. Вона розмірковувала, чи сказала Селеста Перрі про те, що його двоюрідний брат може бути батьком Зіггі. Вона б Еду уже давно сказала.

— Ти бачила Джейн? — запитала Селеста, ніби читаючи її думки.

Перрі та Ед йшли попереду.

— Ти йому сказала? — Маделін стишила голос та показала головою на спину Перрі.

— Ні! — прошипіла Селеста. Вона виглядала майже нажаханою.

— В будь-якому разі, Джейн тут немає, — сказала Маделін. — Пам’ятаєш, у неї дещо з деким. — Погляд Селести був пустим. Маделін ще стишила голос. — Ну, пам’ятаєш? Прийом.

Джейн змусила їх заприсягтися, що вони не розкажуть про прийом у психолога, який вона організувала для Зіггі.

«Якщо люди почують, що я веду його до психолога, вони це сприйматимуть як знак, що щось і справді не так».

— О, точно, — Селеста ляснула себе по лобі. — Я забула.

Перрі уповільнив крок, щоб Маделін та Селеста могли їх наздогнати.

— Тож Ед розповідав мені усю цю контроверсійну історію з булінгом, — сказав Перрі. — Це донька Ренати Кляйн? Бідолашне маля, котре кривдять? — він звертався до Маделін. — Я знаю Ренату по роботі.

— Справді? — запитала Маделін, хоч вона вже знала про це від Селести. Їй завжди здавалося розумним не показувати чоловікам, наскільки багато інформації дружини розповідають своїм подругам.

— То що, мені підписати петицію, якщо Рената мене про це проситиме? — запитав Перрі.

Маделін вже приготувалася вступити у бій за Джейн, але Селеста висловилася перша.

— Перрі, — сказала вона, — Якщо ти підпишеш ту петицію, я тебе покину.

Маделін засміялася, вельми здивована. Це мало б бути жартом, але щось було не так із рішучістю, з якою Селеста це сказала. Це прозвучало дуже серйозно.

— Оце погроза, друже! — сказав Ед.

— І справді, — сказав Перрі, обійняв Селесту та торкнувся губами її волосся. — Бос сказав своє слово.

Але Селеста не усміхнулася.

* * *

Кому: УСІМ БАТЬКАМ

Від: ВАШОГО СОЦІАЛЬНОГО КОМІТЕТУ

Довгоочікувана доброчинна вікторина «Одрі та Елвіс» відбудеться завтра увечері у великому залі о 19:00! Надягайте ваші чарівні розумні капелюхи та підготуйтеся до ночі розваг та веселощів! Дякуємо Бретту Ларсону, татові з другого класу, котрий зголосився бути нашим церемонімейстром. Бретт добряче попрацював над підготовкою каверзних питань, щоб тримати вас у тонусі!

Тримаймо кулачки, щоб прогноз погоди не справдився (90 % імовірності дощу — але, слухайте, що вони взагалі знають?), і ми мали змогу до початку вікторини насолодитися коктейлями та закусками на нашій чудовій терасі.

Щира подяка всім нашим щедрим спонсорам! Серед лотерейних призів є ФАНТАСТИЧНА М’ЯСНА ТАЦЯ, яку нам подарував чудовий магазин «Ідеальне м’ясо Пірріві», найсмачніший СНІДАНОК НА ДВОХ у «БЛАКИТНОМУ БЛЮЗІ» (ми любимо тебе, Томе!) і МИТТЯ ТА УКЛАДКА в салоні «НЕБЕСНЕ ВОЛОССЯ»! ВАУ!

Пам’ятайте, що всі зібрані кошти підуть на придбання розумних дощок для навчання наших малюків!

Обнімаємо вас,

ваш Соціальний Комітет (Фіона, Грейс, Едвіна, Ровіна, Харпер, Холлі та Хелен)!

Цьом!

P.S.

Пані Ліпманн нагадує, щоб ми пам’ятали про сусідів і надміру не галасували.

Розділ п’ятдесят другий

Саманта: Я спостерігала, як першачки читали вірші на шкільних зборах, і помітила, що всі, хто підтримували Ренату, виструнчилися по один бік, а всі, хто підтримував Маделін — по інший, немов на весіллі. Я ще тихенько про себе посміялася.

* * *

Збори школи Пірріві завжди розпочиналися із запізненням і тривали довше запланованого, але була річ, на яку ніколи не можна було поскаржитися, — це саме місце. Велика зала для зборів розміщалася на другому поверсі школи та мала величезний балкон, котрий простягався уздовж всієї стіни, на балкон вели великі скляні розсувні двері, які відкривали фантастичний вид на океан. Сьогодні всі двері були відчинені, і в приміщення ввірвалося прохолодне осіннє повітря. (Із зачиненими дверима у залі ставало душно, бо ж діти активно псували повітря, а Блон­динки-Боб та