Денніс Ліхейн - Після падіння, Денніс Ліхейн

багато випила. Зараз їй була потрібна ясна голова, а вона була далеко не ясна. Рейчел хотілося запам’ятати всі свої запитання в ідеальній послідовності.

— Перельоту не було, — сказала вона, — бо немає ніякої роботи, а ти — не Браян Делакруа. Це означає, що наш шлюб узагалі не є законним, а ти збрехав мені про… — Вона зупинилася, відчуваючи, як її оточує і наповнює пітьма. — Все.

Він струсив із долонь пил з арахісу й поклав до кишені спорожнілий пластиковий пакунок.

— Не все.

— Справді. Що є правдою?

Він помахав пальцями між їхніми грудьми.

— Оце.

Вона повторила його жест.

— Оце — фігня.

Він посмів набути ображеного вигляду. Нахаба.

— Ні. Не фігня, Рейчел. Це цілком реально.

До них на палубу підійшов Калеб.

— Браяне, розкажи мені про крамницю з камерами.

Браян відповів:

— Що це — раптова гра в доброго й поганого поліціянта? Ви обоє будете мене допитувати?

— Рейчел каже, що проїхала за тобою до закладу Малого Луї.

Браянове лице стало бездушним. Він набув такого самого вигляду, як тоді, коли дав ляпаса Ендрю Ґеттісові, як вийшов під дощем із Вежі Генкока; такого самого виразу його обличчя набуло всього на мить під час однієї суперечки.

— Як багато ти їй розповів?

— Я не розповідав.

— Ти нічого їй не розповів?

Їй на мить здалося, що Браянів голос звучить якось дивно, наче він прикусив чи якимось робом порізав собі язика.

— Я сказав їй, що ми актори.

— І все?

Його голос знову став таким, як зазвичай.

— Я поруч, — нагадала Рейчел.

Браян поглянув на неї, і його очі стали мертвими. Ні, не стали. Вони почали мертвіти. У них згасало світло. У них Рейчел відчула себе нескінченно малою. Він окинув її тіло безстороннім і водночас хтивим поглядом, поглядом чоловіка, який переглядає порнографію, хоча навіть не знає, чи налаштований він на це.

Калеб спитав:

— Браяне, чому ти поїхав до крамниці з камерами?

Браян підняв один палець у бік Калеба, не припиняючи оглядати Рейчел, і в Калеба від зневажливості цього жесту зсудомило обличчя.

— Бля, не смій зупиняти мене пальцем, наче я тобі прислуга. Паспорти готові?

Браян хихотнув, але водночас зціпив зуби.

— Ох-хо-хо, мене сьогодні не варто провокувати.

Калеб ступив один крок до Браяна.

— Ти сказав, що їх треба чекати ще добу.

— Я знаю, що сказав.

— Річ у ній? — Калеб показав на Рейчел. — У ній та її побрехеньках? Трясця, хтось міг би вмерти через те, що…

— Я знаю, що хтось міг би вмерти, — сказав Браян.

— Моя дружина могла б померти. Моя дитина могла б…

— Дружина й дитина, яких у тебе не має бути.

— Зате тобі таке можна? — Калеб ступив ще два кроки. — Так? Тобі можна.

— Вона бувала в зонах бойових дій, — сказав Браян. — Вона перевірена в бою.

— Вона — затворниця.

Рейчел подала голос:

— Що ви?..

Калеб підійшов до Браяна й тицьнув йому пальцем у лице.

— Ти збрехав про ті срані паспорти. Піддав усіх нас ризику. Ми, бляха, загинемо через те, що ти не бачиш далі свого прутня.

Подальші події відбулися дуже швидко, як це завжди бувало з насильством на пам’яті Рейчел.

Браян ударом прибрав Калебів палець від свого обличчя. Калеб стукнув Браяна збоку по голові квапливо стиснутим кулаком. Браян наполовину встав, тимчасом як Калеб ще раз замахнувся на нього й майже вдарив його в шию. Браян зацідив Калебові кулаком у сонячне сплетіння. Коли Калеб зігнувся, Браян ударив його у вухо так сильно, що Рейчел почула хрускіт хряща.

Калеб хитнувся вбік. Упав на одне коліно й ненадовго відчайдушно задихав.

— Хлопці, зупиніться, — промовила вона. Ці слова прозвучали сміховинно.

Браян потер шию в місці Калебового удару та сплюнув за борт човна.

Калеб зіп’явся на ноги, відштовхнувшись від столу. А тоді взявся за пістолет Рейчел. На очах у неї зняв його із запобіжника. Попервах Рейчел не могла збагнути, у чому річ. Це був яскравий приклад абсурду, яким було позначено той день у цілому. Вони — Браян, Рейчел і Калеб, звичайні, ба навіть нудні люди, не з тих, хто розмахує вогнепальною зброєю. Та все ж саме вона змусила Калеба привезти себе сюди, скориставшись тим-таки пістолетом.

А тепер Калеб наставив його на Браянове обличчя.

— Чуєш, крутелику, розказуй мені, де, нахрін…

Коли Браян ударив Калеба по руці, що тримала пістолет, зброя вистрілила. Постріл вийшов не такий гучний, як у тирі, коли обабіч неї стояли перегородки. Постріл прозвучав так, наче то хтось різко закрив шухляду в письмовому столі. Судячи з дульного полум’я, куля полетіла приблизно в бік Рейчел. Але вона не закричала. Браян вибив пістолет у Калеба з руки та збив Калеба з ніг із легкістю, що також свідчила: він має досвід у боротьбі. Калеб упав на спину, а Браян ударив його ногою в груди й живіт, копаючи так, ніби хотів забити його на смерть.

— Наставляєш пістолета мені в пику?! — заволав Браян. — Ти що, бля, приколюєшся?!

Кожне речення Браян супроводжував ударом ногою.

— Норовиш мене наїбати?! — Браян копнув його в живіт. — Верзеш якусь хрінь про мою дружину?

Із Калебових вуст вийшла й луснула кривава бульбашка.

— Норовиш виїбати мою дружину?! — Браян копнув його в пах. — Думаєш, мені не видно, як ти на неї, бля, облизуєшся? Витріщаєшся? Думаєш про неї?

Коли удари почалися, Калеб благав його зупинитися. Тепер він просто лежав на місці.

— Браяне, припини.

Браян повернувся до неї і, побачивши в її руці пістолет, примружив очі. Вона не пам’ятала, як його взяла, проте відчувала його вагу; він був набагато важчий за її пістолет, який у Браяновій руці скидався на іграшку.

— Припинити? — сказав він.

— Припини, — повторила вона. — Ти його вб’єш.

— А чому це тебе обходить?

— Браяне, будь ласка.

— Що змінилося б у твоєму житті, якби він помер? Якби я помер? Чи просто зник? Ти робитимеш одне й те саме — сидітимеш у хаті й виглядатимеш на світ. Але взаємодіяти з ним не будеш. Не будеш на нього впливати. Я хочу сказати: забудь про нього. Що змінилося б від того, була б чи не була б на світі ти?