Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

народ. Щоб подати допомогу нещасним жертвам Везувію, імператор створив сенатську комісію і навіть особисто приїхав на місце катастрофи. Тіт наказав вивезти з Помпей усе, що тільки можна було вивезти, і особливо статуї богів та імператорів, які пощастило відкопати. Здирали навіть мармур з колон і аттік[57], що визирали на поверхню. Мешканці копали тунелі, добиралися до своїх домівок і забирали з них усе найцінніше. Сліди цих розшуків — виломи в мурах — і досі можна бачити в руїнах відкопаного міста.

Інакше було в Геркуланумі. Вулканічна кора завгрубшки 15 метрів була там тверда, мов скеля, тому говорити про будь-які рятувальні роботи не доводилось. А згодом на пагорку виникло велике село Ресіна, і це дуже утруднило археологічні розшуки. Отже, можна з певністю сказати, що в невідкопаних частинах Геркуланума криються неоціненні скарби римсько-грецької культури, які ще ждуть лопати і кайла археолога.

Загибель двох квітучих міст відбилась і в римській літературі. Поет Статій написав про це вірш, а сатирик Марціал, побувавши 88 року в Неаполітанській затоці, склав епіграму, присвячену побаченим руїнам. Імператор-філософ Марк Аврелій[58] указав на долю Помпей і Геркуланума як на наочний приклад того, що все на цьому світі тлінне, все минає, лишається тільки вічна гіркота. На підставі двох листів Плінія Молодшого, катастрофу описав у своїй історичній праці й Таціт, але ці розділи, на жаль, загинули.

Доля знищених міст Кампанії незабаром відійшла в свідомості італійців на другий план, бо країну спіткало нове стихійне лихо: у столиці Римської імперії спалахнула величезна пожежа, під час якої згоріла половина міста; а потім серед бездомних погорільців виникла страшна епідемія чуми.

Минуло небагато часу, й люди забули про вибух Везувію, забули навіть, де були Помпеї та Геркуланум. Над заваленими попелом руїнами цих міст споруджено нові будинки, посаджено дерева й виноградні лози. Пам’ять про них збереглася тільки серед селян, які там оселилися. Вони назвали весь район «Civita», тобто місто.

В середні віки про Помпеї та Геркуланум уже ніхто ніде не згадував. Якби звичайну людину спитали тоді про трагічну долю тих міст, вона б тільки плечима здвигнула. Та ось несподіванка: глянувши на якусь середньовічну карту Італії, ми побачили б на ній точно нанесені Помпеї і Геркуланум. Чим пояснити цю дивну суперечність? Таємниця полягала в тому, що в середні віки було зовсім занедбано самостійні природничі дослідження; картографи сліпо й бездумно копіювали римські карти, створені ще до катастрофи, напевне, і не підозрюючи, що Помпей та Геркуланума давно немає серед живих міст.

Уже в епоху Відродження, коли люди вміли друкувати книжки, опубліковано листи Плінія Молодшого, і це знову викликало зацікавлення римськими містами Кампанії. Письменники Ренесансу згадують про них у поемах та хроніках, але й тоді ніхто не зробив спроби визначити, де насправді були ці міста.

Над Геркуланумом, як ми вже згадували, виникло село Ресіна. 1710 року один з жителів цього села, поглиблюючи свій колодязь, натрапив на мармурові плити й колони; селянин продавав їх як сировину неаполітанським каменярам. Командувач австрійських військ, резиденція якого була в Неаполі, довідався про все це й одразу ж, на власний розсуд, почав розшуки. У ямі, яку викопав селянин, він знайшов кілька чудових статуй, серед них — напрочуд реалістично виконану групу: матір з двома доньками. Цінні знахідки австрієць нишком одіслав до Відня, де вони й досі перебувають у музеї. Однак у той час ніхто не знав, що це відкрито Геркуланум.

У грудні 1738 року шукачі скарбів, викопавши під Ресіною колодязь завглибшки двадцять метрів, дісталися до амфітеатру Геркуланума. Там вони знайшли голову й тулуб коня з мармуру, а також три статуї чоловіків у тогах, причому один із цих чоловіків обличчям був схожий на Августа[59]. Крім того, викопано частини квадриги, величезну скульптуру імператора Веспасіана і кінну статую Марка Бальби, намісника Кріту й Африки. В одному будинку знайдено настінні малюнки — сцени з грецьких міфів; ці малюнки вирізано з стіни й перенесено до палацу неаполітанського короля. Але найцінніша з погляду археології знахідка була таблиця з написом. У написі сказано, що Анней Маннуніайн Руф на власні кошти побудував у Геркуланумі театр.

Так випадково відкрили спочатку Геркуланум, хоч він лежав під товстою корою закам’янілого мулу й добратися до нього було куди важче, ніж до Помпей, похованих у сипучому попелі й пемзовому камінні.

Це велике відкриття заохотило до ширших розшуків. 1755 року в Неаполі засновано «Геркуланську академію», яка мала провадити систематичні археолого-розвідувальні роботи й науково опрацьовувати всі знахідки. Того ж року один з членів академії, Баярді, видав прекрасний каталог, ілюстрований сотнями гравюр, на яких було зображено настінні малюнки, статуї і менші речі, знайдені в Геркуланумі. 1762 року вийшла в світ праця відомого німецького історика мистецтв Вінкельмара про геркуланські археологічні знахідки. Ця праця викликала широкий інтерес до античного мистецтва, яке мало глибокий вплив на європейську архітектуру, пластику, літературу й прикладне мистецтво.

Дивні були стежки, що привели до відкриття Помпей. Уже XVI століття знали, що під пагорком Чівіта лежать руїни якогось міста. 1594 року італійський інженер Домініко Фонтана, будуючи підземний акведук, наткнувся на якісь загадкові руїни. Відкриття викликало зацікавлення в науковому світі. Деякі історики висловили припущення, що ці руїни є частиною Помпей, але переважна більшість дотримувалася думки, що в Чівіті знайдено рештки містечка Стабії, де, як ми вже знаємо, загинув Пліній Старший. Навіть Вінкельман у своїй праці про Геркуланум рішуче висловився за цю останню тезу.

Поворот настав тільки 16 серпня 1763 року. Того дня в Чівіті викопано статую чоловіка в тозі, зроблену з білого мармуру. На цоколі її прочитано напис: «Іменем імператора і царя Веспасіана Августа трибун Т. Сведій Клеменс повернув місту Помпеям громадські землі, привласнені приватними особами».

Так уперше дістали незаперечний доказ, що під пагорком Чівіта лежать відомі колись Помпеї. Тоді ж докопалися й до міської брами, яка зветься тепер Геркуланською, а також до Дороги мертвих, де знайдено кілька величних римських гробниць, у тому числі й могилу жриці Маммії. Звідси відкривався широкий краєвид на Неаполітанську затоку.

Протягом двох наступних століть археолого-розвідувальні роботи провадилися більш чи менш систематично, залежно від політичних подій, які то гальмували їх, а то, навпаки, прискорювали. Нині відкопано й відкрито для туристів більшу половину Помпей. Зовсім інша справа, з Геркуланумом. Щоб цілком закінчити дослідження, треба переселити мешканців Ресіни і розвалити. Їхні будинки, що зв’язано з величезними витратами. Зробити це в умовах капіталістичного ладу археологія поки що не змогла.

Понад два