Зенон Косидовський - Коли сонце було богом

століття розкопки в Помпеях провадилися хаотично, по-грабіжницьки, якщо не просто по-варварському. Метою цих робіт було насамперед прагнення зібрати якнайбільше скарбів, творів мистецтва і монет. Знахідки потрапляли в музеї або в розкішні палаци королів та вельмож, їх виставляли навіть на продаж.

В той час не могло бути й мови про наукове дослідження археологічних знахідок, про те, щоб відтворити повну картину матеріальної культури двох римських міст, котрі дійшли до нашої епохи майже в такому стані, в якому колись, І століття нашої ери, їх залишили мешканці.

Тепер важко точно встановити розміри шкоди, якої завдав вандалізм того часу. Прекрасні твори настінного живопису тоді вирізували з стін і переносили до музею в Неаполі. Більше того — коли якийсь малюнок здавався, комусь не дуже красивим, то його розбивали на шматки й викидали на смітник. Відкопані будинки спочатку геть оббирали, а потім знову засипали землею. Саме так зовсім, утрачено знайдену віллу Ціцерона «Помпейон». Коли знаходили якусь мармурову таблицю з бронзовим написом, то окремі літери обривали з мармурового тла й кидали в кошик — після цього нічого було й думати відновити напис. З орнаментів художнього різьблення робили для туристів сувеніри, на яких часто були зображення святих; ще гірше: кожен, хто приходив подивитися на руїни, міг брати собі все, що тільки йому подобалось.

Лише на початку XX століття вчені запровадили точні наукові методи археолого-розвідувальних робіт. Відповідно підготовлені працівники ретельно пересівають землю, щоб не втратити ні найменшої археологічної знахідки. Будинки залишаються в такому стані, як їх і відкопано, тільки, для збереження від дощу над ними роблять дах. Настінні малюнки й мозаїки беруть під скло; навіть речі домашнього вжитку — посуд, меблі, інструменти, іграшки залишають там, де їх знайдено, На: прилавку одного помпеянського шинку лежить римська монета: напевне, за мить до катастрофи її поклав перехожий, якого мучила спрага. Цей мідяк говорить про глибоку повагу, з якою сучасні археологи ставляться до археологічних знахідок у Помпеях та Геркуланумі.

У ЗАТІНКУ МАРМУРОВИХ КОЛОН

Внаслідок виверження Везувію трапилася незвичайна, єдина в історії археології річ. Двоє міст, у яких вирувало повнокровне життя, несподівано зникли під саваном з вулканічного попелу, де, мов ті казкові сплячі лицарі, кільканадцять віків чекали на своє пробудження.

Леонард Вуллі — англійський археолог, який відкрив царські могили в шумерському місті Урі, — одного разу написав жартома: «Якби було так як хотіли б археологи, то всі без винятку стародавні міста мали б загинути під попелом розташованих поблизу вулканів. Археологи, які ведуть розкопки в інших місцях, мало не лопають од заздрощів, коли бувають у Помпеях і бачать прекрасна збережені будинки, фрески на стінах, меблі й речі повсякденного вжитку, що лежать там, де їх лишили господарі, втікаючи від стихійного лиха».

Помпеї і Церкуланум зробили неоціненну послугу історичній науці. Завдяки цим містам перед нашими очима постала, мов жива, матеріальна культура Італії в усій своїй складній і багатющій «цілості, немовби зупинена силою могутніх чарів. Ніякі інші знахідки, зроблені на величезних просторах римської імперії, не можуть рівнятися з ними. В обох містах ми побачили не тільки храми, палаци, амфітеатри й громадські будинки, майже такими, якими їх мали римські громадяни, але й повсякденне життя звичайної людини, а їй так мало приділяє уваги стародавня історіографія.

Піднімімося на схил Везувію і здалеку погляньмо на розкопки. Перед нами як на долоні — Помпеї. Площа, яку займає місто, має форму неправильного овала окружністю три з половиною кілометри. Посередині скупчилися будинки, а навколо них іде могутня фортечна стіна завтовшки шість і заввишки шість — вісім метрів, залежно від рельєфу місцевості. Через кожні сто метрів височать вежі, дивлячись у далечінь отворами бійниць. У місті вісім брам, вузькі бруковані вулиці ведуть від них до широкого чотирикутника форуму.

Спустімося тепер зі схилу Везувію і підійдімо до брами, що зветься Геркуланською. Обабіч приміського шляху стоять розкішні гробниці помпеянських вельмож. Вулиця завширшки чотири метри, брукована шестикутними базальтовими плитами, повз крамнички, заїзди, шинки й майстерні ремісників веде нас на міський ринок. На бруківці видно глибоку колію, за багато віків вибиту колесами екіпажів.

І ось ми біля форуму — головного міського ринку. Тут було зосереджено життя помпеян, котрі, як і всі жителі південних міст, більшу частину свого часу проводили на свіжому повітрі. У форумі вони вирішували торговельні й політичні справи, виконували релігійні обряди, влаштовували різноманітні розваги.

Але насамперед форум був салоном, на оздоблення якого не шкодували ні витрат, ані вигадливості. В струнких колонах, у будівлях, суворих і скромних, але монументальних, у чистих і ясних лініях кам’яних споруд немовби відбилася душа греко-римської культури, виявилась любов до чітких форм, сповнених привабливої простоти й чарівності.

Красу палацу ще більше підкреслювала навколишня природа. На заході привітно усміхається Неаполітанська затока з островом Капрі на горизонті, на сході видніють могутні гори, а на півночі виразно вимальовується конус Везувію.

З трьох боків ринок оточено двоповерховою колонадою з дорійських колон. На четвертому боці був храм Юпітера, споруджений на п’єдесталі заввишки десять метрів. Храм мав портал, який складався з шести колон у корінфському стилі[60]. Всередині знайдено неприродно велику голову Юпітера й цоколь, на якому стояла колись уся його статуя. Центральний вхід до форуму мав форму тріумфальної арки, обкладеної білим мармуром з голубими жилками.

Рядом з храмом Юпітера містилося ще три храми — такої ж красивої архітектури, тільки менші. Та головна будівля на ринку була базиліка. В цьому великому, увінчаному банею будинку, влаштовували торгові справи, відбувалися товариські зустрічі, але насамперед це було судилище.

Височіли там ще. Й інші громадські споруди — криті торгові ряди, палата мір, курія, тобто ратуша з мармуровими залами для урочистих прийомів, оточений колонадою майданчик для народних зборів і навіть публічна вбиральня з водою для споліскування.

Ні вози, ні колісниці не могли в’їжджати у форум.

Замість, бруку тут була підлога з дуже твердого мінералу — кальциту. На всій території форуму виднілися статуї з мармуру та бронзи, які зображали осіб царського дому й заслужених громадян міста. Від них збереглися тільки цоколі з написами; напевне, жителі Помпей одразу ж після катастрофи викопували ці статуї як дуже цінні речі.

У Помпеях було дев’ять храмів різних богів та богинь. Найцікавіший з них храм єгипетської богині Ізіди. Так само, як і в усій римській імперії, в Помпеях існували найрізноманітніші релігійні культи, занесені зі Сходу. Точно відомо, що там була єврейська релігійна община, а зображення хреста, знайдене на стіні