Верона Дарк - Після зради, Верона Дарк

Минуло кілька тижнів.
Ніка зникла. Вона ні з ким не розмовляла, не відповідала на дзвінки, не виходила з дому. Жила у батьків, як тінь самої себе — бліда, змарніла, з порожніми очима. Її мати плакала ночами, батько не витримував мовчання дочки, але вона просто сиділа в темній кімнаті, дивилася в порожнечу. Відмовлялася їсти. Відмовлялася жити.

Усередині неї вирувала буря сорому і болю, а серце кожної миті повторювало:

> "Я зрадила його. Я знищила наш світ."

Вона боялася зустрітися з Адріаном, боялася побачити його очі — очі, які колись світилися ніжністю, а тепер, напевно, повні ненависті й розчарування.
Її душа була порізана гострими лезами провини.

---

Адріан, тим часом, жив в іншій реальності — реальності болю, розпаду, безсонних ночей.

Він намагався зануритись у роботу, втекти у справи, в документи, у війну з Макаровим. Але душа кричала. Кожного вечора він згадував Ніку. Її голос. Її усмішку. Її сльози в останню ніч. І він не міг збагнути, чому вона це зробила.

> “Ніка не могла зрадити мене… без причини. Я знаю її, я відчував її… Я кохаю її…”

Але факти били в груди — вона взяла документи. Передала їх Макарову. 

Адріан поїхав до Києва. Він зібрав найкращу юридичну команду, підключив впливових людей, знайомих, політикум.
Він вирішив боротися до кінця.

Макаров виставив усе так, наче фірма — спільна власність, і у нього було більше впливу. Його адвокати були жорсткими, безпринципними. Гроші та зв'язки давали йому силу.
Адріан боровся з усіх сил, але кожен день приносив нові удари.

Ночами він сидів на балконі свого київського пентхауса з келихом віскі, з думками про втрату — не бізнесу, а її.