Mary Uanni - Рудик, Mary Uanni

Вона здивовано підняла брови.

— Що? Ні, не може бути. Він просто... дружить зі мною.

Я похитала головою, ледве стримуючи сміх.

— О, повір мені, я знаю ці погляди. І я абсолютно впевнена, що ти йому теж подобаєшся.

Маша замовкла на кілька секунд, ніби переварюючи мої слова. Потім вона глибоко вдихнула і опустила голову.

— Думаєш, варто щось зробити? — запитала вона, ледь чутно.

Я посміхнулася і ледь помітно торкнулася її руки.

— Звісно. Просто будь собою. Він уже тебе помітив, тепер усе залежить тільки від тебе.

Вона підняла на мене очі, і я побачила в них маленький вогник надії.

— Дякую, Єво, — сказала вона тихо.

Я кивнула і обійняла її, притискаючи до себе.

— Ти ж знаєш, що я завжди тут для тебе, правда?

Маша лише міцніше мене обійняла, і я відчула, як її напруга поступово розчиняється. Лука, який стояв неподалік і слухав нашу розмову, усміхнувся, ледь помітно хитаючи головою.

— Що, знову романтичні секрети? — запитав він, підходячи ближче.

— Так, і ти в це не втручайся! — жартома відповіла я, показуючи йому язика.

Він тільки розсміявся і сів поруч, а я подумала, як добре, що ми всі тут разом, підтримуємо одне одного.

У кімнаті, де ми всі зібралися після тренування, панувала тиха, але напружена атмосфера. Шпак і Влад вирішили розім’ятися рукопашним боєм. Спочатку це виглядало як дружній виклик, але я знала цих двох: вони завжди намагалися довести, хто з них сильніший.

Шпак закотив рукава футболки, обнаживши свої м’язисті передпліччя, а Влад, як завжди, трохи нахабно посміхаючись, став у стійку. Ми з Лукою сіли на лаву біля стіни, щоб спостерігати, хоча я вже передчувала, що це може закінчитися чимось смішним або навіть незручним.

— Готовий? — запитав Влад, розминаючи кулаки й злегка нахиляючись уперед.

— Завжди, — коротко відповів Шпак, зосереджено поглянувши на суперника.

Вони обійшли одне одного кілька разів, ніби оцінюючи можливості. Шпак перший зробив крок уперед, намагаючись вивести Влада з рівноваги. Він різко ухилився і контратакував, але Шпак був занадто швидкий, і Влад лише ледь його зачепив. Я затримала подих, спостерігаючи за їхніми рухами. Кожен удар був точним, кожен крок — продуманим.

Шпак різко кинувся вперед, намагаючись захопити Влада за плече, але той ухилився, зробивши швидкий крок убік. У їхніх рухах відчувалася напруга і певна гармонія — як у танці. Влад різко обернувся і зробив підсічку, але Шпак у стрибку уникнув удару, і я мимоволі затамувала подих.

— Що, втомився? — запитав Влад, ледь помітно посміхаючись.

— Ще трохи, і ти сам впадеш, — відповів Шпак, нахилившись у сторону і намагаючись перехитрити Влада.

Я помітила, як Лука поруч зі мною теж уважно стежив за кожним рухом. Він схрестив руки на грудях і злегка нахилив голову. Я бачила в його очах легкий інтерес, але водночас і стриману критику.

— Вони жаліють один одного, — пробурмотів він, і я тихо засміялася.

— Може, і жаліють. Але все одно виглядає круто, — відповіла я, знову переводячи погляд на хлопців.

Раптом двері прочинилися, і в кімнату зайшов Алекс. Він виглядав трохи втомленим, але водночас упевненим. У руці він тримав рушник, перекинутий через плече. Його погляд ковзнув по кімнаті, поки він не помітив нас із Лукою. Я побачила, як його брови трохи зсунулися, коли він побачив, що Шпак і Влад знову «міряються силою».

— Що тут відбувається? — запитав він, обертаючись до нас.

Лука піднявся з лави, і я пішла за ним. Ми одночасно витягнули Влада і Шпака за комір, змусивши їх відійти один від одного.

— Хлопці, годі! Алекс прийшов за гантелями, йому треба спокій, — сказав Лука, ледь помітно хитаючи головою.

Шпак і Влад обурено глянули на нас, але все-таки послухалися.

— Ну, так нечесно! Ми ще навіть не закінчили! — бурмотів Шпак, витираючи чоло.

— Закінчите пізніше. Хоч раз залиште місце без крові, — пожартувала я, і Лука тихо засміявся поруч.

У цей момент я краєм ока помітила, як Маша нерішуче підійшла до Алекса. Її обличчя виглядало трохи зніяковілим, але вона все ж зібралася з духом.

— Привіт, — тихо сказала вона, і її голос звучав настільки невпевнено, що я ледь стрималася, щоб не засміятися.

Алекс зупинився і глянув на неї, трохи піднявши брови.

— Привіт, Машо, — відповів він, а потім двері зачинилися за ними.

Я лише встигла побачити, як Маша поглянула на мене, і в її очах з’явилося щось схоже на паніку. Але я знала: вона впорається.

— Ну, здається, у нас є нова парочка, — прокоментував Лука, і я засміялася.

— Так, але поки це секрет, — сказала я, дивлячись на двері.

Ми ще трохи посміялися, а потім я взяла Луку за руку. Його долоня була теплою і трохи грубою, але від цього вона здавалася ще більш надійною. Ми вирушили до школи, де у Роні був урок.

Коли ми зайшли до її класу, вона сиділа за першою партою, уважно слухаючи вчителя. Її темне волосся було заплетене у дві тонкі косички, а на обличчі світилася усмішка. Вона побачила нас і відразу ж підняла руку, щоб привітати.

— Доброго дня, — ввічливо сказала я вчителю, — чи можна взяти Роню на кілька хвилин?

Вчителька кивнула.

Роня встала, схопила свій рюкзак і швидко підбігла до нас.

— Куди ми йдемо? — запитала вона, взявши мене і Луку за руки.

— Просто прогулятися, — відповіла я.

Роня йшла між нами, весело розмахуючи нашими руками. Вона почала розповідати про свої уроки, згадуючи щось про синуси, косинуси та те, як вона ніяк не могла зрозуміти, навіщо вони взагалі потрібні.

— Уявляєте, вони змушують нас вчити якісь формули! І це все називається тригонометрією! Хто взагалі придумав ці дурниці? — жалілася вона, але її голос звучав так весело, що ми з Лукою лише усміхалися.

— Зате ти тепер знаєш, як обчислювати кути, — сказав Лука, і вона показала йому язика.