Аліна Скінтей - Трон. Сяйво золота в темряві, Аліна Скінтей

- 24 -

Тьмяний світильник над троном розгойдувався від далеких вибухів магічної сили, що доносилися з коридорів палацу. Наолан завершив ритуал, з його рук струменіли рештки темної енергії, що обплутувала трон, немов павутина. Він простягнув різьблений кинджал із древніми символами на лезі, що мерехтіло у світлі свічок, до Адріана, який тримався так, ніби нарешті знайшов спосіб досягти своєї мети.

— Пролий кров Ксантаса і постав крапку в цьому ритуалі, — голос Наолана був спокійний, наче він пояснював щось звичайне. — Тоді його магія стане твоєю повністю, без імітації.

Адріан зловісно усміхнувся, стискаючи руків’я кинджала, і холодний блиск пронісся його очима. Він підняв руку над безвільним тілом Ксантаса, що лежав на троні, охоплений магічними ланцюгами. Ксантас, хоч і був прикутий до трону, здавалося, відчував наближення останніх секунд. Його груди повільно підіймалися й опускалися, а з обличчя не сходив вираз незгасної рішучості.

Адріан замахнувся, але тут двері тронної зали розчинилися з гуркотом. Увійшли кілька знервованих вартових, що виглядали наляканими від новин, які мали донести.

— Ваша величність, у палаці непрохані гості! — вигукнув один із них, намагаючись зрозуміти, що відбувається в залі.

Адріан злісно вилаявся, його обличчя спотворилося від роздратування. Він хотів дати їм наказ, але вирішив не гаяти часу на слова. Він швидко повернувся до Ксантаса, знову піднімаючи кинджал.

— Я не дозволю їм зіпсувати мій тріумф! — прошипів він собі під ніс, і лезо блиснуло в повітрі.

Проте в цей момент до тронної зали увірвалися Сільсія, Роувен та Навіє. Сільсія, побачивши, як кинджал вже готовий зануритися в груди Ксантаса, миттєво простягнула руку вперед, і темрява спалахнула, злітаючи навколо неї. Тіньова завіса огорнула Ксантаса, утворюючи бар'єр, крізь який лезо не змогло пробитися.

— Не на моєму чергуванні, — промовила Сільсія, і її голос відлунював потойбічним шепотом тіней, що переплелися з її магією. Вона стала перед троном, зосереджуючись на підтримці бар'єра, який захищав Ксантаса від удару.

— Як не гарно, моя колишня дружина втручається в справи які її не стосуються! Ти думаєш, що зможеш мене зупинити?! — заревів він, і магія спалахнула навколо нього яскравим кривавим світлом.

Навіє тим часом звернулася до Наолана, її очі спалахнули злістю, а тіньова магія, що виблискувала навколо її руки, перетворилася на темні списи, націлені на його груди.

— Тільки спробуй втнути щось, — попередила вона, її голос був низьким і загрозливим. — І я обіцяю, що тобі не вистачить часу навіть закричати.

Наолан зберігав зовнішню холоднокровність, хоча краплі поту блищали на його лобі. Він знав, що програє у битві з Навіє, та й ситуація яка склалася, ставала дедалі нестабільнішою.

Адріан не чекав більше і кинувся в атаку на Роувена, його магія кривавого червоного сяйва спалахнула, утворюючи вогненний спалах. Роувен зустрів його чорними блискавками, які розкололися навпіл, стикаючись з ворожою силою, створюючи магічний шторм, що піднявся над їхніми головами.

— Нарешті, без зайвих слів, — зловісно посміхнувся Роувен, відбиваючи удар Адріана, і меч у його руках заіскрився темними блискавками, що розсікали повітря. — Тепер справді побачимо, хто з нас сильніший.

Іскри від їхнього протистояння полетіли в повітря, утворюючи хвилі енергії, що обпалювали старі килими та кам'яні колони тронної зали.

Сільсія, не зводячи очей із Ксантаса, швидко присіла поруч із троном, намагаючись розірвати магічні ланцюги, що тримали його тіло. Тіні тремтіли навколо неї, утворюючи тонкі нитки, які поступово руйнували обплутуючі магічні закляття. Кожен її рух відчувався, як боротьба з невидимою силою, що тиснула на неї.

— Тримайся, ще трохи, — прошепотіла вона, звертаючись до Ксантаса, який поступово почав приходити до тями, хоча біль все ще розривав його тіло.

Битва тривала, кожен удар Роувена та Адріана супроводжувався громовими спалахами та зітханнями темної енергії, що відлунювали в величезній тронній залі. Навіє не зводила очей із Наолана, готова в будь-який момент зупинити його. Ставки були високими, і вони всі знали: переможець цієї битви визначить долю всього королівства.

У тронній залі запанував хаос, спалахи магії, які яскраво освітлювали кімнату, а звуки битви віддавалися луною в кам’яних стінах. Адріан зосереджував свою магію в долонях, утворюючи криваві леза, що прорізали повітря з нестерпним свистом. Його очі палали люттю і рішучістю, коли він кидався на Роувена з усією своєю силою.

Роувен зустрів його атаку, піднявши руку, на якій сяяла магічна мітка Алруус. Мітка спалахнула яскраво, і Адріан відчув, як його власна магія дала збій. Раніше він міг копіювати магічні здібності Уайта, використовуючи їх проти нього, але тепер ця сила стала йому недоступною.

— Алруус... ти думав, що я не передбачу твоїх трюків? — глузливо вигукнув Роувен, і його очі блиснули холодним задоволенням. Він змахнув лівою рукою, і чорна блискавка з тріском вдарила по Адріану, відкидаючи його назад на кілька кроків.

Адріан похитнувся, його обличчя спотворилося від злості. Він спробував викликати власні заклинання, але магія, що мала б підкоритися йому, здалася некерованою, наче опиралася. Замість того, щоб скористатися силою Роувена, він відчув, як вона обпікає його зсередини, не визнаючи його своїм господарем.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍