Барнс С.А. - Станція з привидами, Барнс С.А.

Офелія хмуриться. Щось у всьому цьому викликає у неї неприємне відчуття, що вона бачила це раніше або чула про це… чи щось подібне.

«…буквально заморожує нас до смерті і повертає назад. Як щось може таке пережити?» продовжує Суреш.

«Ліана, кохана, що ти робиш? Я думав, ти відпочиваєш».

Почувши голос Кейт, Офелія дивиться вгору на камбуз. Ліана наближається до них зі сторони С, її кроки повільні, погляд зосереджений на оцінці відстані.

«Ліана?» — знову запитує Кейт, її голос загострюється до тривоги.

Але Ліана ігнорує Кейт, проходячи повз камбуз.

«Ліана?» тепер намагається Офелія. Але Ліана нічим не показує, що чула їх. У ній є якась дивна порожнеча, ніби її насправді немає, хоча вона фізично присутня. Офелія бачила таке раніше: лунатизм — технічно, сомнамбулізм.

«Ліана, куди ти йдеш?» — запитує Ітан, коли вона входить у бічний шлюз А.

Офелія йде за нею, а Ітан за ними.

Він протискується повз Офелію, ніби хоче схопити Ліану. «Не треба», — швидко каже Офелія. Це не зашкодить Ліані, не так, як стверджують старі забобони. Але може викликати стрес і посилити тривогу, що їм зараз не потрібно, особливо з параноєю як симптомом. “Якщо вона не в біді, ми повинні просто не дати їй завдати собі шкоди”.».

На якомусь рівні Офелія передбачає мету Ліани в бічному коридорі А. Просто тут не так багато місць, куди можна піти, і навіть крім цього, Офелія не дуже вірить у випадковості. І все ж, коли Ліана зупиняється, а потім з військовою точністю повертає ліворуч у її кабінет, серце Офелії завмирає.

Офелія поспішає наздогнати її. Вона не хоче втрачати Ліану з поля зору навіть на секунду.

Її офіс досі в руїні. Не було часу на прибирання, окрім швидкої спроби Офелії зібрати залишки вмісту аптечки, щоб вони не були ще більше пошкоджені чи втрачені.

Ліана спотикається об розбитий планшет на підлозі, але, здається, не помічає цього. Вона навіть не дивиться вниз, щоб побачити, що це таке, надто зосереджена на тому, щоб перетнути простір.

Вона йде до вікна, як Берч вчора ввечері. Офелія впевнена в цьому, навіть якщо не знає чому.

Офелія йде до свого столу та залишків аптечки. Її руки тремтять, коли вона готує заспокійливі, намагаючись не відчувати, що ці рухи надто знайомі. Невже вона теж зробила це з Берчем?

Навпроти Офелії, біля вікна, Ліана піднімається навшпиньки. «Хіба ти їх не бачиш?» питає вона.

«Про що вона говорить?» — шипить Суреш з дверей.

Офелія озирається й бачить, що вони з Кейт крутяться у коридорі. Вона не усвідомлювала, що вони пішли за нею.

«Аву і Берча», — говорить Ліана невиразно й незграбно, ніби вона говорить із повним ротом камінців. «Вони там». Вона показує вперед, але використовує для цього великий палець. Це здається Офелії настільки дивним, що їй потрібна додаткова секунда, щоб розпізнати жест.

Знову ж таки, це не так дивно, як стверджувати, що бачите своїх померлих членів команди надворі.

У животі Офелії стискаються жахливі клубки. Вона підходить до вікна й дивиться в напрямку, куди вказує Ліана, наполовину очікуючи побачити невпізнану тіньову постать, яку вона колись бачила. Або — ще гірше — Берча, який виривається з запечатаного мішка для трупів, піднімається й хитається, як нежить у старих казках.

Але нічого немає. Лише запаморочливе нескінченне сіре небо та сніг, що розпливаються, а вдалині темні кришталеві залишки міста, що стирчать на тлі неба.

Ліана повертається до Офелії. Очі Ліани відкриті, але вони ліниво ковзають в очницях, розфокусовані. Білі пронизані червоними прожилками, майже на всіх з них крихітні чорні плями, схожі на мініатюрних кліщів, що бенкетують біля джерела.

Офелія різко вдихає.

Ліана посміхається, хоча її білки очей пливуть у протилежних напрямках. «Вони хочуть, щоб ми прийшли».

«Ми трахнуті», — каже Суреш.

25

«Я не розумію, чого ви чекаєте», — шипить Суреш. «Дозуйте її!»

На превелике роздратування Офелії, він викликав її в коридор, щоб поговорити. Чому з цією командою все має бути боротьбою?

Її голова пульсує. Вони з Ітаном кілька хвилин тому зняли шоломи; врешті-решт, здається, немає сенсу намагатися ізолювати себе. Але м’язи на її шиї настільки напружені, що стає важко обернутися, щоб на когось подивитися. І це добре, тому що вона не в особливому настрої дивитися на них. Окрім Ліани, її нинішнього джерела занепокоєння. З Ліаною в розгромленому офісі залишився Ітан, у межах досяжності, який в разі потреби може схопити її. Але навіть цього недостатньо.

Їй потрібно бути там, бути готовою.

«Вона просто стоїть і дивиться у вікно», — знову каже Офелія Сурешу, втрачаючи терпіння. «Вона нікому не шкодить і не пробує нашкодити собі».

Технічно Ліана стоїть там і бурмоче щось до себе. Слова, які Офелія не може вловити. Іноді це звучить дуже схоже на тарабарщину. Сквош. Пікаділлі. Демонстративно. Прислухаючись, Офелія відчуває жахливе зчеплення в нутрі. Вона не впевнена, чи Ліана все ще там, чи вона похована так глибоко під тим, що б це не було, що це вже не має значення. Чесно кажучи, Офелія навіть не знає, що гірше. Вона колись задавалася цим питанням зі своїм батьком, чи бачила та частина його, яка була порядною, що він робить, наче він був у пастці за склом і не міг звільнитися, щоб взяти себе в руки. Її батько мав запальний характер; він міг бути жорстоким з Офелією та її матір’ю, але ніколи з незнайомими людьми, ніколи на такому рівні.

Очевидно. Рівень масового вбивства, як правило, один і той самий.

І все ж було важко зрозуміти, що робити з цим протиріччям. Чоловік, який годинами терпляче грався з Офелією, вигадуючи історії для її ляльок і м’яких істот, чоловік, який навчив її розбирати та ремонтувати станційного бота, який мив підлогу на їхньому рівні, був тим самим чоловіком, який лякав її матір на регулярній основі, який навчив Офелію — ненавмисне — читати настрій кімнати одним поглядом, щоб вона знала, чи варто їй завмерти на місці чи втекти. Той самий чоловік, який втратив контроль над реальністю і вбив десятки людей.

Згодом Офелії довелося припинити спроби з’ясувати, яка частина — це він, а який — хвороба. Це було неможливо дізнатися — це був він увесь і водночас не він. Він не був ідеальним прикладом ERS, але не був психічно здоровим і до цього.

Вона любила його, вона ненавиділа його, вона боялася його. Це все була правда.

«Якщо я не знаю, що це спричиняє, я не знаю, який ефект матиме заспокійливий засіб. Від цього їй може стати гірше», — каже Офелія Сурешу. Ліана, здається, функціонує на якомусь рівні між свідомістю