Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

Микита притих, а я сиділа в його обіймах, наче приморожена. Так ось хто я насправді! Хіба ж могла маленька сирітка Діна, граючись пасочками у сільському дворі, хоча б серед казкових снів уявити, що відбувається? Відсутність батьків, віщунка Магда, хитросплетіння земних випробувань: хтива жінка, добрий рятувальник і його нещасний син. Потім наше з Кірою кохання й дитинка, що порушили течію родоводу. А покарання отримав Він – звичайний добрий чоловік.

Навіщо все так ускладнювати? Хіба не можна було просто забрати мене до Карпатських гір і ростити там в якійсь школі магів? Я була б зовсім не проти. Але не мені оцінювати вчинки батька. Я й зараз не впевнена, що в мене все вийде та спробую бути достойною своєї долі, як намагалася робити це завжди.

– Чому мовчиш, божественна Діано? Тепер ти знаєш все. Я розумію, що важко відразу переварити таке, але ж ти відчувала себе особливою. Хіба не так? – намагався розговорити мене Микита.

– А твоя паризька родина, вони знають? – чомусь мене завжди дуже хвилюють колишні чоловіків.

– Ні! Для них я був просто чоловіком і татом. Ми часто живемо звичайним життям, поруч з добрими людьми, для кращого розуміння й поєднання світів, – відверто пояснив керівник спа-центру.

– Але ж повноліття у мене через кілька днів! – нагадала я про те, що двадцять один рік мені виповнюється через тиждень.

– Ні, Діно. Повноліття для чарівниці – це тридцятиріччя. А в нинішній день народження на тебе чекає сюрприз: зустріч з татом. Ми з Яремою хотіли зробити його для тебе, але мені здається, що краще бути до цього готовою.

– А що мій таємничий батько думає про Івчика? Він же звичайна дитина рятувальника й точно не маг та чародій. Він що залишиться без мами, як я колись? До речі де вона тепер? – закидала я Микиту купою незручних запитань.

– Твоя мати, зі зрозумілих лише їй причин, вела не зовсім пристойне життя і втопилася через рік після твого народження. Я вже казав, що ми не завжди встигаємо попередити трагедію. Ярема довго не міг пробачити собі того, що відвернувся й не наглядав за нею. А про Івчика не хвилюйся, ми його ніколи не відсторонимо. І якщо ти погодишся створити нашу родину, він так і буде рости первістком і щасливою дитиною. Яка різниця: скільки діточок у сім’ї? Я, наприклад, хочу багато...

Далі Микита говорити не міг. Від подібних думок його очі засяяли вчорашнім безрозсудством та жагою до солодощів у ліжку. Та й мені, після всіх цих одкровень про чудодійний паралельний світ, дуже захотілося розслабитися й наповнитися нашими спільними мріями.

Виходить у мене знову є родина? Є батько, є гарнюній син, а ще цей щасливий та багатогранний чоловік, що таємно присутній в моєму житті майже з дитинства? Він мовчки кохав мене всі ці роки, не заважав нашому щастю з Кирилом, опікав та допомагав як міг. А коли спіткало лихо - став моїм спасінням.

Я схилилася ближче в його обійми й сказала:

– Дякую тобі, добра людино, що є в моєму страшному житті. З тобою воно здається набагато світлішим...

– Це я дякую тобі, божественна Діано за те, що довіряєш і даруєш мені таку могутню силу. З тобою я став іншим, кращим, дуже щасливим. Ходімо заповнимо нашу ніч суцільним сяйвом двох служителів добра на Землі.

Розділ 15. День народження

Той весняний ранок подарував землянам ясне сонечко. Воно гралося на стінах номера, а Щедрик лежав поруч, спершись на руку й милувався як я прокидаюсь.

– Привіт! – солодко потягнулась я на подушках і подумала: який же він бездоганно гарний, навіть вранці. А Микита обережно доторкнувся до моїх губ і промовив:

– Вітаю тебе, ясноока зіронько, з днем народження! Я кохаю божевільніше з кожним подихом і блаженствую, що можу поздоровити тебе першим на землі.

– Дякую... Ти прекрасний, – не витримала я й знову подумала зараз: скільки ж треба мати сили й благородства, щоб кохати недосяжну жінку та охороняти її щастя з іншим. А він це робив - довго й непомітно!

– Я розквітаю, дивлячись на тебе. Твоє кохання робить мене всесильним, – скромно зізнався він.

– Скажи, а ти вже залишив у мені росточок чарівного дерева? – танула я в його збудженому погляді.

– Ні, володарко! Я дуже хочу, але нам так не можна. Твоєї руки я офіційно прохатиму у Яреми, серед Карпатських гір. Це неймовірно красивий ритуал та розповідати не буду, навіть не проси. Хочу, щоб було чарівніше. Потім нас поєднають мосяжними перснями й ми отримаємо споріднену міжпросторову силу. Тільки тоді зможемо усамітнитися, щоб прохати благословення вищих сил на щастя нашої родини.

– Як усе складно. А сьогодні що будемо робити? – відчувала я в собі нестримні бажання грішниці. І не треба бути гіпнотизером чи провидцем, щоб бачити їх. Та Микита ще раз доторкнувся до моїх вуст і відповів:

– Сьогодні треба плідно попрацювати. На тебе чекає зустріч з батьком. Він уже прибув до міста та ввечері з’явиться тут. Ярема з нетерпінням чекає моменту знайомства врешті-решт наживо, щоб поздоровити, як батько доньку. З цього часу ви станете нерозлучні. Тому якщо в тебе були на сьогодні плани, будь ласка, відклади. Це того варте. І взагалі на нас чекає перший неповторний вечір в родинному колі... Ось сказав і самому стало ніяково. Я теж дуже хвилююся, – знову щиро зізнався мій чарівник.

Я вдала незалежність, а всередині просто вирував водоспад нових почуттів. Адже сьогодні я побачу рідного батька та відчую, що вже не самотня серед світів. Природний ланцюжок збережено! До і після мене існують кревні часточки – батько й син. Є минуле і майбутнє. Господи, як же це окриляє!