Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

– Добре, Ніку. Як скажеш, – відповіла я Щедрику, а він аж підскочив.

– Не може бути! Я зараз сплю? Ясноока Діана послухалася без суперечок?

– Пане Щедрику, якщо не припините блазнювати, я забуду про те, що нам не можна і ввечері жорстоко покараю, – з грайливим натяком попестила я ліжко.

– Нехай відразу настане вечір! – піддався він на мій гумор та здійняв руки до неба (тобто до стелі номера). Але небо не підкорилося йому, а я вибралася з постелі й голою пішла в бік ванної кімнати.

Палкий грішник не витримав мого відвертого дефіле, наздогнав, оповив ніжними обіймами й спокусливо зашепотів на вухо:

– Навіщо ти це робиш? Хто з нас гіпнотизер? Господи, дай мені сили зупинити бажання...

– Ні. Ти сказав: все! Тому один поцілунок і до роботи! – наказала я нам обом, тяжко зітхаючи.

Микита слухняно розвернув мене і впився гарячими вустами в мої губи. Ця божевільно згубна влада підносила до небес! Скільки ж магічної енергії в ньому живе насправді? Однак «сивий граф» був людиною слова й почув мене. Я спостерігала, як шалене збудження рве його на шматки та він відпустив свою мавку й наказав:

– Все моя чарівнице, йди займайся своїми справами та про вечір пам’ятай! Такий буває тільки раз у житті.

Щедрик швидко вбрався у вчорашній одяг і зник за дверима, а я тільки тепер розслабилася під потоками води й традиційно аналізувала все, що відбувається зі мною. Потім накинула шкіряну куртку, закуталася шарфом і вийшла попити кави до одного з кафе.

Микити вже ніде не було видно, а я чомусь згадала про флешку, котру ми привезли з будинку злочинців-медиків тиждень тому. З інформацією вирішили вчинити дуже просто й закинули її у відкриту мережу. Хвилюватися не варто: кому треба її вже точно знайшли. Ні, Щедрик не боявся особисто доставити докази спецслужбам, але ж тоді почнуться питання: де взяв і чому? Та й взагалі нам не обов'язково світити своїми здібностями, щоб працювати лише на місто. Нік говорив, що наші обов'язки набагато розлогіші й знадобляться більшому загалу людей.

До вечірньої зустрічі я готувалася з таким хвилюванням, наче до мене спустяться з небес відразу Магда з Кирилом, чи сам Господь-Бог? Не знала: що вдягти, яку обрати зачіску і взагалі тремтіла, наче мене вже сьогодні освятять чи коронують...

Хоча нічого дивного в такому стані не було. Дівчина, що народилась нічиєю й стільки років самотньо прямувала кривою дорогою життя та постійно зустрічала на своєму шляху тільки крайнощі – сьогодні сподівалася стати рідною Донькою! Нехай би цей чоловік і не був відомим білим магом, а просто дядечком з якогось міста чи села, та все одно він ТАТО. Єдиний і неповторний на землі. Моя рідна плоть і кров!

Настав тихий березневий вечір. На просторах спа-центру не було видно жодної душі. Навіть птахи не порушували сьогодні піднесеного спокою. Куди Микита подів нечисленних клієнтів було загадкою? Це пізніше він розповість мені, що перепросив за технічну профілактику й оплатив гостям подорож по Дніпру. У винахідливості цьому джентльмену немає рівних!

Щедрик прийшов за мною до номера й оцінив зовнішність Діани-доньки. Я спробувала виглядати підкреслено скромною й простою. Макіяж зробила більш ніж обережний та розпустила пряме волосся.

– Ти неповторна, моя чарівнице! Нічого кращого я й уявити не міг. Тато буде задоволений. Він вже чекає. Прошу тебе: не тремти, я поруч! – урочисто вимовив Микита та впевнено взяв мене за руку.

Ми пішли за наш столик, мабуть, щоб мені було зручніше й не так лячно. Навколо сяяли сотні традиційних вечірніх вогнів і робили територію комплексу затишною й казковою.

Здалеку я побачила сивого чоловіка у довгому світлому плащі. Його в’юнке волосся було стягнуте у хвостик, а лице когось нагадувало. Невже це його кожного ранку я бачу в дзеркалі? Так, в наших обличчях дійсно багато спільного.

Він підвівся й потонув у мені таким рідним поглядом, що я забула тремтіти та вперше відчула неймовірне тепло й затишок батьківських очей. Микита теж хвилювався, але порівнявшись з магом відпустив мою руку, схилився на одне коліно й поцілував чарівний перстень володаря. Потім підвівся та сказав наступне:

– Вітаю, мій пане! Ось вона – Ваша Діана. Діно, а це не просто твій тато, а наш учитель і керівник – білий маг Ярема Галицький. Схилися перед ним у вітанні.

Я повторила рух Щедрика й поцілувала священний камінь, але нічого такого не відчула. Зате коли підвелася і Ярема розкинув переді мною щирі батьківські обійми я зрозуміла, що не дарма народилася на світ. Не впевнена, що мною зараз володіли чарівні сили, але відчуття рідної душі проникали наскрізь та дарували відразу все, на що я чекала у житті.

Тепер Ярема взяв мою голову обома руками й поцілував у лоб, а потім заглянув до мого дурнувато розгубленого погляду й лагідно промовив:

– Моя донечка! У житті ти набагато чарівніша, ніж всі мої видіння. Я знаю кожен твій рух, але тепер чую рідне серце у своєму й ти дійсно неперевершено могутня. Прости, що так довго довелося чекати нашої зустрічі. Та з цієї миті ми вже нероздільні назавжди.

– Тату... Таточку! Я навіть не сподівалась на диво, що скажу комусь ці слова вголос... Вибачте мені, світлий магу! – опам’яталась я, але не могла зупинити потоку щедрих сліз, а він кивнув мудрою головою й відповів: