Влада Клімова - Щоденники рієлтора. Чарівниця Діана, Влада Клімова

На вільне життя, без обов'язків чарівниці, Діані було надано не багато й не мало – цілих дев'ять років. І якщо попередні три роки промчали по мені важким потягом та залишили купу неймовірних спогадів: прекрасних і страшних, ці я повинна використати з якнайбільшою користю для щастя.

У відповідь на візит батька, скоро втрьох з Івчиком, ми побували серед прекрасних Карпатських гір і я покохала їх так само сильно, як своїх чарівних чоловіків. А те божественне дійство, котре не хотів заздалегідь розкривати мені Микита – стало справжнім вознесінням. Я маю на увазі наші офіційні заручини та дозвіл світлих сил на появу родини Щедриків.

Знаєте, в рекламних роликах та на кольорових флайєрах намагаються показати чарівність Карпатських гір. Але жодна найталановитіша турфірма не зуміє продемонструвати всієї глибини й казкового наповнення того світу дивиною й загадковістю! Це треба бачити й відчувати у собі.

Я повернулася з просторів, де жив мій батько, зовсім іншою людиною. Микита Щедрик теж літав на крилах щастя, адже він отримав благословення сил, котрим служив і вірив. Тепер ми могли просто поставити підписи та отримати звичайне посвідчення в РАЦСі. Але воно вже не мало для нас жодного значення, бо ми дізналися, що чекаємо на нашого первістка.

Цього разу токсикоз мене не мучив. Ні, не через чаклунські заклинання. Просто ми захопили з гір деякі трави, що допомагають жінці пройти через прекрасні й важкуваті моменти очікування дитятки набагато легше. Я кинула свій колишній бізнес нерухомості й жила тепер виключно заради родини та вірила в людей. Знаю, що добрих серед нас набагато більше. Просто деякі чомусь не хочуть віднайти в собі прекрасне й світле. Але, повірте, з добром у душі набагато легше дихається!

Я, наприклад, дуже боялася реакції Латушів на «зраду» їх синові? А ще доньки Микити повинні були зрозуміти свого щасливого п'ятдесятирічного татка так, щоб не проклясти. Ось як багато всього треба владнати. А вже про Магду й Кирила взагалі не знаю як згадувати... Що скажуть вони з небес?

Та час іде, а ми з власником спа-центру серед наших зелених гаїв намагаємося жити життям праведників. Може тому пані Хельга й Андрес частенько приймають нашу родину у себе в Вільнюсі та залишаються вірними батьківській клятві: розуміти й допомагати, скрізь і завжди.

Ми буваємо на могилах Магди й Кирила, але жоден з них більше не з'являється до нас, навіть уві сні. Можливо вони залежать від якихось законів всесвіту, а може просто відпустили нас з Микитою й діточками у вільний політ до щастя?

До речі, відносно діточок. Окрім нашого талановитого Івчика, що вже ходить до школи та продовжує вивчати мови, у нас з Микитою є хлопчик з красими карими очима й зовсім маленька дівчинка, з яскраво блакитними...

А наш величний дід Ярема відривається від чаклунських справ і прилітає, щоб оповити своїх онуків звичайною любов'ю щирої людини. Ну, й звісно потроху навчає спадкоємців чудодійного деревця якихось свої таємниць. Ми з Микитою не заважаємо, нехай собі навчає! Адже світ величний і простий. Та інколи він буває страшним і невблаганним й до цього краще бути готовим. Не те, що колись одна маленька дівчинка Діана, яка пройшла через пекло й випробування, щоб світ подарував їй неймовірних людей та щастя жити серед них.

Ось тепер я точно бажаю людям землі думати про свої вчинки та не робити лихого, бо все погане обов'язково повертається до творця біди. Чому б не спробувати творити хороше й тоді темрява відступить, а всесвітом керуватиме світло.

До зустрічі!