Ллойд К. Дуґлас - Прекрасна одержимість

для вас… І, Grandpère – якщо ви поїдете в ту околицю – я помітив якось, що десятирічний хлопчик Джима Аббота волочить ногу в бандажі, що, як на мене, накладений неправильно… Чому б вам завтра не сісти в авто разом зі Стівеном, щоб він повозив вас по окрузі? Ви просто зачудуєтеся, дізнавшись, що означає познайомитися з людьми, які потребують вас!.. О, я знаю, що у вас багато заслуг. То був прекрасний вчинок – пожертвувати сто тисяч на шпиталь в Аксіоні; однак ви не могли здійснити це, не викарбувавши свого імени на бронзовій плиті в центральній залі. Заскочте до Джима Аблета і розпитайте його про хлопця. Якщо вас попросять зостатися на обід – відварену солонину з капустою – погодьтеся! Я знаю, що вдома ви не їсте вареної капусти, тому що це недобре на шлунок; але ви зможете з’їсти її в Абботів, і вона анітрохи не зашкодить вам. Готовий ручитися честю медика!

– Ану біжи спати! – Ніколас енергійно ляснув його по спині. – Радий, що ми мали цю розмову! Радий, що твої клопоти скінчилися! Тепер ти знову можеш тішитися щастям!

– Я не шукаю щастя, Grandpère… Для мене вона недосяжна!

– Відколи щастя жіночого роду?

– Моє – так!

– Розкажеш мені про це також?

– Можливо, колись… На добраніч, Grandpère.

XV

Того ранку "Аквітанія" повзла угору річкою з незносною неквапливістю. То був переддень Різдва. Не такі терплячі порівнювали свій нудний досвід на митниці; сподівалися, що доброта людська не оминула інспекторів з огляду багажу; розпитували, чи зможуть придбати спальний квиток на двісті сорок п’ятий у тому разі, якщо не встигнуть на сто дванадцятий.

Гелен Гадсон, високо загорнувши горло хутром, наважилася підійти до замерзлого поруччя на палубі "Б", коли вони минали Беттері-парк, і пекучий бриз видався їй надто сильним. Вона уникла трьох зим поспіль, і швидка подорож з Ніцци до Нью-Йорка була дещо дискомфортною.

Нескладно написана цидулка від Джойс стала причиною її раптового повернення. Вона прочитала листа на кам’яній лавці біля хвилерізу, неподалік від пірсу Казино, і сьогодні вранці відтоді минув тиждень… Ось яка то була подорож.

"Спакувалася і чекаю на таксі, – почала Джойс, – бо повертаюся до Детройту. Чому туди, не знаю, але, мабуть, там зможу знайти такий-сякий притулок. Спробую підшукати там якусь роботу – щоб зайняти свій мозок… Минулий місяць – суцільний жах! Щось нестерпне! Минулої ночі Том у нестямі вдарив мене в груди кулаком… глибоко каявся після того… скиглив від жалю, наче мала дитина… Але я сказала йому, що не маю сили терпіти далі… Досить!.. Він пішов, сьогодні вранці, засоромлений і понурий. Думає, що я буду вдома, коли повернеться ввечері, хоча я досить ясно пояснила йому, що йду… Люба, чи можу я попросити тебе повернутися і побути зі мною кілька тижнів? Мені потрібна добра порада, і я страшенно самотня… Шкода тягти тебе назад до Детройта взимку – але чи ти не змогла б? Я не маю нікого, крім тебе! Я відчайдушно потребую тебе!.. Пошли мені телеграму до Статлера… Я буду шаленіти від радости, якщо ти скажеш мені, що приїдеш!

Їй вистачило години, щоб вирішити. Зім’явши листа збентеженими пальцями, вона устала і механічно пройшла по Англійському променаду повні півмилі; повільно повернулася тою ж дорогою назад повз Неґрессо і Руль, так поглинута проблемою, що ледве помічала любителів прогулянок з доброго десятка країн. Дійшовши до невеликого парку перед Жет, Гелен була готова визнати, що Джойс переконала її.

Вона спробувала перебрати всі инші альтернативи. Чому б не відіслати Джойс телеграму, щоб вона приїхала сюди? Але ні – Джойс сильно прагла знайти якусь роботу. Тут, уздовж Рив'єри, вона її не знайде. Джойс хотіла почати нове життя. Але, байдикуючи тут, вона не могла цього зробити. Джойс була страшенно самотня. Але Ніцца надто не зарадить цьому лихові… І, врешті-решт, це її обов’язок – дбати про Джойс. Вона мусить їхати!.. Того дня було майже так само людно, як тоді, коли вона імпульсивно переїхала з Беладжо.

Повільно великий корабель здіймався на стапель; слизькі, солоні троси намотувалися на велетенські гуркотливі котушки, десь глибоко в його нутрі; з доку доставили вкриті містки і відкрили перед роєм метушливих прибульців. Майже всі придивлялися широкими, чекальними очима до люду, який, дихаючи парою, стовпився біля виходів з причалу.

Гелен почувалася дуже самотньою. Вона невпевнено попрощалася з кількома друзями, яких знайшла на борту; без сумніву, вона ще стрінеться з ними на митниці.

І вже невеликі збори зібралися під великим "Г", на півдорозі до вітристого пакгаузу, де швидко росла купа багажу. Дехто сидів на валізах з покірним відчаєм кораблегинців, що опинилися на безлюдному острові; дехто – менш досвідчений – присідав перед своїми просторими торбами, роздумуючи про останні поправки до митних декларацій.

Молода місіс Гадсон полювала за сувенірами в Європі, однак просто дивовижно, скільки речей вона мимоволі назбирала впродовж майже трьох років закордонних подорожей. Наблизившись до своєї літери, вона зустріла пару службовців, які ішли в тому ж напрямі, і сказала їм, що сподівається провести хоча б половину Різдва з родичами в Детройті. Привівши їх до своїх пожитків, вона показала, куди саме причепити етикетки. Того ранку вона могла би привезти королівські самоцвіти.

На її радість, поїзд о третій не був переповнений; але чому б це мало статися? То був переддень Різдва! Нормальні люди удома. Ця думка пригнітила її. Одну хвилину, поки поїзд стугонів у тунелі, вона сумувала за рідним домом, як ніколи.

Однак це повернення до Детройту сповнювало її також приємним хвилюванням. Вони з Джойс були близькими приятельками. Хай