Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

про це не дізнаємося.

Все розпадається

 

е раз повернімо до оповіді фон-Денікенових космонавтів. Навіть якби колапс Єгипту та Месопотамії після 2200 року до н. е. здивував космонавтів, як я припускав раніше, вони відчули б лише задоволення, якби повернулися на своєму летючому тарелі до світу By Діна та Рамзеса II близько 1250 року до н. е. Цього разу справді видавалося, що їхню роботу завершено. Західний індекс суспільного розвитку досяг двадцяти чотирьох балів, приблизно втричі більшого рівня, ніж 5000 року до н. е.

Середній єгиптянин чи месопотамієць діставав десь 20 000 кілокалорій на день, а близько 5000 року до н. е. йшлося про 8000. Найбільші міста, як-от Теби в Єгипті чи Вавилон, мали близько вісімдесятьох тисяч мешканців. В містах були тисячі грамотних переписувачів, розквітали бібліотеки. Найбільші армії могли залучити п'ять тисяч колісниць, і цілком можна було припустити, що одна з держав (можливо, Єгипет чи хети) скоро створить імперію, що охопить весь осередок. Нові держави з власними палацами, храмами та боговитими королями розвиватимуться в Італії, Іспанії й ще далі. Тоді осередкова імперія їх також проковтне, аж поки одна велика держава не заповнить всю карту на рис. 4.3. Схід повторить розвиток Заходу на тисячоліття чи два пізніше; можливо, він пройде через руйнації, подібні західним. Захід, можливо, теж зазнає нових розчарувань, але так само, як раніше, вони лише дещо загальмують піднесення суспільного розвитку. Захід збереже своє лідерування, через дві тисячі років винайде викопне паливо й далі пануватиме в глобальному масштабі.

Тому, коли близько 1200 року до н. е. запалали майже всі великі міста західного осередку, від Греції до теперішнього сектору Ґаза, чужинці припустили б, що це нова руйнація, подібна до того, що відбулося 2200 чи 1750 року до н. е., — безперечно, велика, але нічого страшного в довгостроковій перспективі. Навіть коли лихо захопило палаци так раптово, що літописці ледве встигали про нього написати, чужинці не страждали б від безсоння.

Дивна глиняна табличка від приблизно 1200 року до н. е., знайдена в зруйнованому палаці в Пілосі в Греції, починається з загрозливого рядка "вартові охороняють узбережжя"[110]. Інша табличка з тої самої стоянки, написана явно поквапом, описує, схоже, людські жертви, що мали відвернути катастрофу, але текст лишається незавершеним. В Уґариті, багатому торгівельному місті на сирійському узбережжі, археологи знайшли партію глиняних листів у випалювальній пічці, де їх мали висушити перед відправленням. Уґарит був спустошений раніше, ніж будь-хто міг повернутися й забрати тексти. Ці листи про дні вмирання міста читати сумно. Один від короля хетів, що просить харчів: "Це питання життя та смерти!"[111] У іншому король Уґариту пише, що, коли його військо та кораблі пішли з міста та намагалися підтримати хетів, "ворожі кораблі прийшли сюди, спалили мої міста й заподіяли зло моїй країні".

Скрізь впала темрява, але надія була жива, поки стояв Єгипет. У храмі, збудованому на пошану собі самому, фараон Рамзес III залишив напис, що, здається, перебирає на себе уґаритську оповідь: "Чужі країни змовилися на своїх островах. Жодна земля не могла витримати їхні збройні напади"[112]. Ці чужоземці — Рамзес називає їх народами з моря — підкорили хетів, Кіпр та Сирію. Тепер, 1176 року до н. е., вони пішли на Єгипет. Але вони не врахували, що є богокороль.

Ті, що прийшли до мого кордону, їхнього сімени немає, їхнє серце та їхня душа загинули назавжди й назавжди... Їх затягли, оточили, кинули ниць на березі, вбили та звалили купами... Я змусив землі відмовитися навіть від згадування Єгипту, бо коли вони вимовлять моє ім'я у своїй землі, то згорять.

Народи з моря Рамзеса III — це, напевне, також лиходії з оповідей Пілоса та Уґарита. Серед них, за словами Рамзеса, були Шрдн, Шкрш, Днин та Прст. Єгипетські єрогліфи не передають голосних, тому ідентифікація цих назв є улюбленою справою істориків. Більшість вважають, що Шрдн вимовляли як Шерден, давня назва сардинійців, а Шкрш — це Шеклеш, єгипетська назва сицилійців. Днин — це щось менш прозоре, можливо, йдеться про данайців, ім'я, що ним пізніше Гомер називав греків. Щодо Прст певности більше — це Пелесет, єгипетська назва біблійних філістимлян.

Це добрячий коктейль з середземноморських народів; історики ведуть нескінченні суперечки щодо того, що саме привело їх до дельти Нілу. Свідчення строкаті, але деякі археологи вказують на ознаки вищання температури та меншання дощів після 1300 року до н. е. в усіх частинах західного осередку. Вони припускають, що посуха привела до повторення сценарію 2200 років до н. е., спричинила міграцію та падіння держав. Інші вважають, що в осередку настав хаос через землетруси, що дали змогу плюндрувати його й спростили грабіжникам перехід кордону. Змінилися також способи ведення бою. Нові мечі та смертоносні дротики в руках нерегулярної легко озброєної піхоти з периферійних регіонів ставали зброєю, потрібною, аби здолати блискучі, але негнучкі колісничні армії осередку. Свою роль могли зіграти й хвороби. Жахлива чума поширилася з Єгипту до хетів у 1320-і роки до н. е. Одна молитва каже: "Земля хетів, уся вона вмирає"[113]. І хоча вцілілі тексти чуму більше не згадують, вона мала повертатися, якщо це було щось подібне до епідемій краще задокументованих періодів. Близько 1200 років до н. е. населення осередку очевидно меншало. Важка правда в тім, що ми не знаємо конкретних причин кризи, хоча динаміка процесів, що за цим стоять, видається досить очевидною: раптовий зсув стосунків між осередком та його розширюваним прикордонням. Як часто бувало раніше, експансія була двогострим мечем. З одного боку, нове прикордоння на Середземному морі живило піднесення суспільного розвитку. Але, з іншого боку, експансія виявляла нові переваги відсталости й спричиняла руйнівні процеси — міграції, появу найманців, некеровні нові тактики, що загрожували встановленому порядкові. Схоже на те, що в тринадцятому сторіччі до нової ери великі володарі осередку почали втрачати контроль над прикордонням, що його самі й створили.

Хоч би які були рушії — зміни клімату, землетруси, військові зміни чи чума — але величезні маси людей посунули до осередку. Вже у 1220-і роки до н. е. Рамзес II зміцнював кордони Єгипту, селив мігрантів у пильно контрольованих містах чи записував до своєї армії, але цього було недосить. 1209 року до н. е. фараон Мернептах мусив воювати не лише проти Шердену чи Шеклешу, що з ними Рамзесові III доведеться