Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

знову боротися у 1170-і роки до н. е., але також із лівійцями та народом під назвою Акайваша (може, це Ахіява з Греції?), що об'єднаними силами нападали на Єгипет із заходу.

Переможний Мернептах радісно записав, що він відрізав 6239 необрізаних пенісів, аби визначити число мертвих ворогів, але, навіть коли він їх рахував, з півночі насувалася буря. Грецькі, хетські та сирійські міста горіли. Пізніші легенди пишуть про міграцію до Греції близько цих часів, а археологія вказує також на еміграцію. Кераміка, знайдена навколо Гази, де в дванадцятому сторіччі до нової ери оселилися філістимляни, майже ідентична грецьким вазам. Звідси випливає, що філістимляни починалися як утікачі з Греції. Інша хвиля греків осіла на Кіпрі.

Коли до міграції приєдналися втікачі зі спустошених територій, вона перетворилася на снігову лавину. Цей рух видається безнапрямним, грабунки та бійки відбувалися одночасно й скрізь. Колапс Сирії очевидно виштовхнув до Месопотамії народ, що його називають арамейцями; попри Рамзесові декларації про перемогу, колишні народи моря оселилися в Єгипті. Подібно до Греції, міграція відбувалася і всередині Єгипту, і з нього назовні. Можливо, біблійна оповідь про Мойсея та ізраїлітів, що пішли з Єгипту та зрештою оселилися на теперішньому Західному березі, відбиває саме ці роки хаосу. Мабуть, це не збіг, що першою небіблійною згадкою про Ізраїль є Мернептахова декларація у написі 1209 року до н. е. про те, що він лишив землю "порожньою, без сімени"[114].

Вже сам масштаб міграції, що почалася у 1220-і роки до н. е., применшив значення попередніх руйнацій, але навіть у 1170-і роки чужинці, що спостерігали землю зі своїх летючих тарелів, цілком могли сподіватися, що цей епізод минеться так само, як попередні. Зрештою, Єгипет не було пограбовано, а в Месопотамії асирійці фактично розширили королівство, долучивши до нього держави суперників. Але коли безлад все ще тривав ближче до кінця дванадцятого сторіччя, поступово ставало ясно, що це лихо було чимось зовсім новим.

У Греції палаци, зруйновані після 1200 року до н. е., ніхто не займав; старе чиновництво зникло. Досить багаті аристократи зберігали щось схоже на старий спосіб життя, здебільшого у гірських чи острівних маєтках, що їх легко було захищати, але близько 1125 року до н. е. по них вдарила нова хвиля руйнацій. Коли я закінчував навчання, мені подвійно пощастило (крім чудової археології, я ще й зустрів там свою майбутню дружину) розкопувати одну з таких стоянок, укріплену вершину гори в Кукунарисі на острові Парос[115]. Тутешній володар тішився розкішним життям, величними краєвидами, чудовими пляжами та троном, оздобленим інкрустацією зі слонової кістки, але близько 1100 року до н. е. катастрофа заскочила й його. Селяни нагромадили каміння, аби жбурляти в нападників, і поприводили за стіни своїх тварин (серед руїн ми знаходили скелети віслюків), але мусили відступити від вогню, коли хтось — ми так і не змогли з'ясувати, хто саме — штурмував цитадель. Такі сцени відбувалися по всій Греції, і в одинадцятому сторіччі до нової ери ті, хто вцілів, будували лише хижі з мулу. Населення, ремесла та тривалість життя — все зазнало спаду. Настали темні часи.

Греція становила екстремальний випадок, але імперія хетів теж занепала, а Єгипет та Вавилон боролися за контроль над мігрантами та грабіжниками. Селяни полишили поля, тому поширився голод. Землероби не могли платити податки, тому держави не могли збільшувати військо, а позаяк не було війська, грабунки не було кому зупиняти й місцеві лідери створювали маленькі князівства. Близько 1140 року до н. е. єгипетська імперія втратила контроль над територією теперішнього Ізраїлю. Не маючи командирів, що видавали платню, гарнізонні війська перетворилися на селян чи бандитів. У Книзі Суддів бачимо власну оповідь ізраїлітів про участь у цьому розпаді: "Того часу не було царя в Ізраїлі — кожен робив, що здавалося правдивим в його очах"[116].

Близько 1100 року до н. е. Єгипет сам почав розпадатися на частини. Теби впали; імігранти створили князівства в дельті Нілу, й незабаром Рамзес XI, офіційний богокороль, мусив виконувати вказівки свого власного візира, що захопив трон 1069 року. Протягом кількох сторіч єгипетські тіньові фараони майже не утримували великих армій, не зводили пам'ятників і навіть майже не робили записів.

Асирія, що до того видавалася великим переможцем, з посиленням руху арамейських народів втратила контроль над територією. Близько 1100 року до н. е. поля залишалися незасіяними, скарбниця спорожніла, країною скрадався голод. Простежувати ситуацію стає складніше, бо чиновники робили дедалі менше записів, а після 1050 року до н. е. раптом майже цілком перестали писати. На цей час асирійські міста спорожніли, а від імперії лишилися самі спогади.

До 1000 року до н. е. західний осередок стиснувся. Сардинія, Сицилія та Греція великою мірою втратили контакти з зовнішнім світом; воєначальники дрібнили кістяки імперій хетів та асирійців. В Сирії та Вавилоні міста вижили, але це були лише сумні зменшені відбитки метрополій другого тисячоліття до нової ери на кшталт Уґариту. Купка невеличких держав втрималася в Єгипті, але вони були слабші та бідніші за славну імперію Рамзеса II. І вперше справді понижчав суспільний розвиток. Поповзли донизу числа, що відповідають кожному з показників: на 1000 рік до н. е. люди здобували менше енергії, жили в менших містах, утримували слабші армії та менше вдавалися до писання, ніж їхні попередники близько 1250 року до н. е. Рахунки впали до рівнів шістсотрічної давнини.

Колісниці, але не богів

 

лизько 1200 року до н. е., коли король By Дін все ще сидів на троні, еліта держави Шан знайшла дещо новеньке, що можна було ламати на похоронах: колісниці. Вони містяться у понад двох десятках поховань дванадцятого та одинадцятого сторіч у Аньяні (звичайно, в повному комплекті, зі вбитими кіньми та візниками). Колісниці Шан дуже подібні до колісниць, що постали у західному осередку на п'ятсот років раніше[117], тому більшість археологів згодні, що джерелом і тих, і тих є колісниці, винайдені в Казахстані близько 2000 років до н. е. Знадобилося два чи три сторіччя, поки колісниці досягли хуритів і змінили баланс влади на Заході. Поки вони подолали ще більшу відстань до долини Хуанхе, минуло вісім сторіч.

Так само, як єгиптяни та вавилонці, урядовці Шан повільно запроваджували нову зброю. Вони, напевне, дізналися про колісниці від народів ґуї та цян, своїх північних та західних сусідів — оракульні кістки згадують, що ці народи використовували колісниці у війні. У часи By Діна Шан використовували