Іен Меттью Морріс - Чому Захід панує - натепер

колісниці лише під час полювання, і навіть тоді не надто часто. Найповніша оповідь розповідає, як By Дін розбився, переслідуючи носорога. Він врятувався, але дехто принц Ян забився так сильно, що ціла низка оракульних кісток описує спроби викликати духів, аби ті притлумили його біль. Через сто років Шан використовували кілька колісниць на війні. Проте, на відміну від хетів та єгиптян, вони, замість збирати докупи, розосереджували колісниці серед піших вояків, можливо, аби ними пересувалися офіцери.

Стосунки Шан з північно-західними сусідами сильно нагадують стосунки месопотамійців з хуритами та хетами за п'ятсот років до того. Так само, як месопотамійці, Шан торгували та воювали зі своїми сусідами, ще й налаштовували їх одних проти одних. Одну з таких груп, Чжоу, на оракульних кістках вперше згадано як ворога близько 1200 року до н. е. Потім вони постають як союзники, але на 1150 рік до н. е. вони знов вороги, що тепер очевидно мешкають в долині Вей. Поки Чжоу ставали та переставали бути друзями Шан, вони водночас адаптувалися та сприймали ті елементи культури Шан, що їх задовольняли. Близько 1100 року до н. е. вони формували власну державу, з палацами, бронзовим посудом, віщуванням та багатими похованнями. На похороні одного гонорового Чжоу в стилі Шан розтрощили колісницю; королі Чжоу навіть одружувалися з принцесами Шан. Але потім, знов подібно до поводження месопотамійців з їхніми сусідами хуритами та хетами, що їздили на колісницях, Шан втратили контроль над ситуацією. Чжоу напевне зібрали союз південно-західних народів і близько 1050 року до н. е. вже погрожували самій великій столиці Шан, Аньянові.

Коли все пішло не так, держава Шан розпалася досить швидко, так само, як давні західні держави. Згідно з оракульними кістками, внутрішня динаміка еліти Шан від приблизно 1150 року до н. е. розладналася. Король став могутнішим, але мав менше аристократичних прибічників. Близько 1100 року до н. е. колонії Шан на півдні, можливо, розвалилися і багато союзників, ближчих до домівки (як-от Чжоу), перекинулися на інший бік.

1048 року до н. е. Ді Синь, король династії Шан, ще міг зібрати вісімсот лордів і заблокувати напад Чжоу, але через два роки все вже було інакше. By, король Чжоу, зібрав триста колісниць і обійшов Аньян, аби напасти іззаду. З поеми, можливо, тогочасної, випливає, що колісниці Чжоу були визначальними:

Військові колісниці мигтіли,

Білі коні були жорсткими...

Король By

Швидко напав на великих Шан,

І ще до заходу сонця вони благали про замирення.[118]

Ді Синь покінчив життя самогубством. By переміг деяких лідерів Шан, стратив інших та залишив сина Ді Синя васальним королем. Політичні заходи By скоро призвели до негараздів (як ми побачимо в розділі 5), але на той час розрив між Сходом і Заходом у суспільному розвитку вже різко поменшав. У землеробстві, селах, містах і державах Захід стартував на дві тисячі років раніше, але протягом третього та другого тисячоліть до нової ери лідерування Заходу поменшало до лише тисячі років.

Ще у 1920-і роки більшість західних археологів вважали, що знають, чому Китай почав наздоганяти: тому, що китайці копіювали в Заходу майже все — землеробство, кераміку, будівництво, металургію, колісниці. Сер Ґрафтон Еліот Сміт, британський анатом, що працював у Каїрі, так сповнився ентузіязму, що навіть спромігся дати заздрісникам Єгипту погане ім'я. Де і на що б він не дивився — піраміди, татуювання, оповіді про карликів та велетнів — Еліот Сміт бачив копіювання єгипетських архетипів, позаяк, як він сам себе переконав, єгипетські "діти Сонця"[119] несли "геліолітичну" (сонцеву та кам'яну) культуру по світі. Він дійшов висновку, що, коли до цього підійти правильно, всі ми єгиптяни.

Дещо з цього видавалося хибним навіть тоді, а від 1950-х років археологія стабільно спростовувала майже всі декларації Еліота Сміта. Східне землеробство постало незалежно. Східняки застосовували кераміку на тисячі років раніше за західняків. Схід мав власні традиції монументального будівництва. Навіть людські жертви були незалежним винаходом Сходу. Проте, попри всі ці знахідки, деякі важливі ідеї безперечно потрапили на Схід із Заходу і насамперед виробляння бронзи. Цей метал, такий важливий в Ерлітоу, в Китаї вперше побачили не в розвиненій долині Ілю, а далеко на північному заході, в посушливому звітреному Синьцзяні. Можливо, колись цей метал принесли через степи схожі на західняків люди, чиї поховання в Таримському басейні я згадував вище. Тим самим шляхом прийшли, мабуть, і колісниці, просто на п'ятсот років пізніше, ніж вони потрапили зі степів на Захід.

Але, хоча західно-східна дифузія дещо й пояснює в китайському рухові, найважливішим чинником було не східне копіювання, а західний колапс. 1200 року до н. е. суспільний розвиток Сходу ще був на тисячу років позаду Заходу, але внутрішній вибух західного осередку знищив набутки шістьох сторіч. На 1000 рік до н. е. рахунок розвитку Сходу був лише на кількасот років позаду західного. Великий західний занепад 1200-1000 років до н. е. був першою в історії точкою звороту.

Апокаліптичні вершники

 

днак чому саме впав західний осередок, залишається однією з найбільших загадок історії. Якби я мав залізну відповідь, я, звичайно, виклав би її саме тепер, але сумний факт полягає в тім, що, якщо якийсь щасливий випадок нам не допоможе, ми, мабуть, не дізнаємося про це ніколи.

І все одно систематичний розгляд усіх провалів суспільного розвитку, описаних у цьому розділі, дає змогу багато що зрозуміти. Таблиця 4.1 підсумовує найважливіші, на мою думку, риси.

Ми так мало знаємо про катастрофи, що припинили поширювання Уруку на Заході близько 3100 років до н. е. та Таосі на Сході близько 2300 років до н. е., що, можливо, їх не варто було б і обговорювати. Проте решту чотири випадки переворотів можна поділити на дві двійки. Перша двійка — західна криза після 1750 року до н. е. та східна криза близько 1050 року — були, можна сказати, антропогенними. Колісничний спосіб ведення війни зсунув баланс влади; амбітні зайди посунули до осередків; постали заворушення, міграції та зміни режимів. Головним наслідком в обох випадках були зсуви сили до колишніх периферійних груп та тривання руху розвитку вгору.

Друга двійка — західні кризи 2200-2000 та 1200-1000 років до н. е. — були зовсім інакшими, найочевидніше, тому, що природа підсилила нерозсудливість людей. Принаймні частково причиною голоду в ці періоди були кліматичні зміни, що були поза