Уляся Смольська - Бос для двох, Уляся Смольська

— Я боюсь, — зізналася я. Мій голос зламався, і я тихо додала: — Я боюсь почути від нього правду. Можливо, я була лише зручною, можливо, він ніколи мене не кохав...

Тарас зітхнув і взяв мене за руку, злегка стиснувши.

— Але, якщо не дізнаєшся, то назавжди залишишся в сумнівах. А сумніви з'їдять тебе зсередини, — сказав він м'яко. — Інно, я бачив вас разом. Я не думаю, що це була брехня. Але ти мусиш це почути від нього.

Я мовчала, розмірковуючи над його словами. Усе, що він сказав, звучало так логічно, але здавалося таким важким на практиці. Тарас мав рацію: сумніви дійсно почали руйнувати мене зсередини. Можливо, я повинна знайти в собі сили, щоб поговорити з Денисом і дізнатися правду, хоч би якою вона була.

— Добре, — прошепотіла я, ледве помітно кивнувши. — Я подумаю над цим. Але це дуже важко...

Тарас легенько усміхнувся, відчувши мій внутрішній поступ.

— Це й справді нелегко, — погодився він. — Але ти сильніша, ніж сама думаєш. І навіть якщо все не так, як ти сподіваєшся, ти щонайменше знатимеш правду. І зможеш рухатися далі.

Я знову мовчала, вбираючи кожне його слово, хоча біль і страх все ще панували в моєму серці. Можливо, це був шанс закінчити цю історію правильно — або, принаймні, дати їй реальну розв'язку, а не залишати все у темряві непорозумінь і обману.