Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     – Ваше становище вам здається відчайдушним, але я можу вас утішити, розповівши про майбутнє. Звісно, якщо ви дозволите, – з цими словами пані лисиця опустилася навколішки, і, склавши перед собою руки, низько вклонилася. – Дозвольте вам допомогти.

     – Хіба що, на втіху…, – пробурмотіла гарячими губами Ідзанамі.

     – Саме так, – підтвердила співрозмовниця, потайки радіючи, що її слова нарешті досягли слуху богині. І замовкла, випробовуючи її терпіння і чекаючи, коли Ідзанамі-но камі сама запитає про те, що сталося.

     – Отже, ви кажете, що вам відомо, що зі мною буде? – запитала та після довгої паузи.

     – Те, на що ви очікуєте з таким нетерпінням, – усміхнулася їй лісова пані.

     – Смерті? Здається, я приречена страждати вічно.

     – Ваш брат, Ідзанакі-но камі, припинить ваші страждання. Він виконає обіцянку, і, повернувшись до обителі смерті, впорядкує  час. Ви помрете…

     – Як би мені цього хотілося.

     – …і повернетеся до життя знову.

     – На жаль, смерть незворотна. Навряд чи мені вдасться переступити ще один закон, – посміхнулася Ідзанамі.

     – Вам  не доведеться. Цьому місцю судилося змінитися без вашої участі.

     – На що ж воно стане  схоже?

     – На гігантську мушлю, один кінець якої стане входом для безтілесних духів, а – інший – виходом.

     – Мушлю? Мені подобаються мушлі. У дитинстві я любила збирати їх та прикрашати ними палаци з піску.

     – Он як? – підняла круглі оксамитові брови пані Акемі. – Мабуть, ваш божественний брат недарма надав цьому місцю такої форми. Він добре пам’ятає про ваші дитячі уподобання.

     – Навіщо ж душі виходять, пройшовши такий стомлюючий шлях від одного кінця до іншого?

     – Відомо для чого – щоб народитися знову, в новому тілі.

     – Вони народжуються немовлятами?

     Пані лисиця ствердно хитнула головою.

     – Людськими немовлятами, аби продовжити свій творчий шлях. І, вірте мені, найсвітліша пані, він годиться для всіх. Ви ще матимете нагоду переконатися в правдивості моїх слів.

     – Тобто я помру і повернуся до життя людським немовлям? – вимогливо запитала Ідзанамі.

     – Народитеся. Більше того, ваші божественні родичі доручать вас мені, і я наглядатиму за вами і оберігатиму. Стримуватиму божественну природу Ідзанамі, доки ваші сили не зміцніють, а потім спрямовуватиму їх у мирне русло, доки вас не покличуть на Рівнину Високого Неба.

     –  Ви стільки для мене зробили? – здивувалася Ідзанамі.

     – Якби ваше серце не боліло так сильно, впевнена, ви б розгледіли в ньому мою присутність протягом довгих років, які я вам присвятила. І, можливо, ще смуток, який викликала у вас наша розлука.

     – Істинно, слухаючи ваш голос, я відчуваю якесь тиснення у грудях. Але вас ніяк не пригадаю, – задумливо промовила богиня. – Скажіть, звідки вам це відомо? Моє майбутнє?

     – Те, що вам видається майбутнім, для мене –  минуле.  Досі ви слухали мене з цікавості, але зараз я прошу дослухатися до моїх слів. Я збираюся розповісти дещо таке, що викличе багато сумнівів, – і, переконавшись, що повністю заволоділа увагою співрозмовниці, продовжила: – Все, про що я говорила, вже сталося, а вам лише здається, що усе це відбувається наяву. Насправді ви спите і пам’ять про минуле повертається уві сні. Вам сниться, що колись ви були богинею-жоною, яка прийшла парою зі своїм братом-чоловіком; жила і наприкінці славного життя зазнала болісних тортур. Насправді ж Ідзанамі давно воскресла з мертвих, народилася заново, подорослішала і нині мирно спить у якомусь місці, мені не відомому. Впевнена, ви спите так міцно, що люди, які оточують вас, не можуть вас розбудити. Вам дошкуляють кошмари, але варто прокинутися, і вони щезнуть.

     Пані лисиця замовкла, спостерігаючи, який ефект справили на богиню її слова. Про заворушення, які кояться  у світі, вона свідомо промовчала – вистачить зі страждальниці і того, що вона нині переживає.

     – Значить, я сплю, і мені сняться колишні нещастя, що справили на мене незабутнє враження? – промовила Ідзанамі, і пані лисиця вклонилася їй ще раз, висловлюючи задоволення такою тямущістю. – У це справді складно повірити. Хоча, хто б ви не були, вам відомо те, про що нікому не відомо – про плани, які ми обговорювали з братом наодинці. Підслухати таке неможливо!