Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

     Почувши це, пані лисиця підбадьорилася – її словам вірили.

     – То чому б вам не довіритися мені? – запропонувала вона. – Тоді я зможу довести, що все, що говорила, – правда.

     – Що ж заважає вам надати докази?

     – Ваше вперте бажання пройти весь шлях знову, – розвела руками пані лисиця. – Будучи заручницею поганого сну, ви змушуєте мене дотримуватися його правил і заважаєте відкрити справжній стан справ. Перебуваючи на вищій Сходинці Творчості, ви маєте право перешкодити мені втручатися у ваш сон, прирікаючи себе на подальші муки, – з докором мовила вона. – Але у вашій владі все змінити – дати мені діяти вільно у вашому сні та дозволити моїй природі реалізуватися так, як їй і належить. З усіх істот, що живуть у Серединній Країні, лише представникам лисячого роду під силу керувати чужими снами.

     – Так ось чому вам так довго вдається володіти моєю увагою, – вигукнула богиня. – Ви – перевертень у людській подобі, а точніше – лисиця. Усі ви, лиси, надзвичайно хитрі. От тільки, чи варто вас слухати?

     – Невже від вас убуде більше, ніж уже убуло? – відповіла лісова пані. – Якщо ви дозволите розпорядитися вашим сном так, як я вважатиму за потрібне? Повірте, я не завдам вам шкоди. Навіть будучи присмерті, ви набагато сильніші за мене. Але якщо я  зумію  підкорити вашу «дійсність», то тим самим доведу, що вона такою не є, а являє собою звичайнісіньке нічне жахіття.

     – Що ж, мабуть, ви маєте рацію, – задумливо погодилася Ідзанамі. – Дуже не хочеться під кінець життя опинитися в незручному становищі, якщо ви задумаєте мене обдурити.

     – Запевняю, лисиць обмовляють. І якщо вже ви схильні вірити чуткам про нашу брехливість, можливо, ви чули і про те, що лисиця ніколи не зрадить даного нею слова. Щоб остаточно заспокоїти вашу совість і відвести від себе підозри, я готова дати слово кіцуне, що не маю на меті нашкодити вам.

     – Що ж, якщо ви вже дали чесне слово, я не знаю жодної лисиці, яка порушила б його. Що вам треба від мене? – задовольнившись усною обіцянкою, спитала богиня.

     – Одна лише щира згода.

     – Ви впевнені, що вам потрібне тільки це?

     – Цього досить, – впевнено відповіла співрозмовниця. – Візьміть мене за руку.

     І, не чекаючи, поки Ідзанамі остаточно зважиться, простягла їй розкриту долоню.

     Важко спершись на голови двох своїх чад і пригнувши їх мало не до самої землі, Ідзанамі-но камі підвелася. Потім простягла пані лисиці маленьку ручку – з усією обережністю, не дозволяючи повільно тліючій плоті надто розсипатися іскрами. З усіма запобіжними заходами в живу  рожеву долоню кіцуне лягли лише чорні гарячі кістки.

     Душа звабливої пані зраділа: з неї і того досить! Міцно стиснувши їх, безвільних і позбавлених жил, вона поспішила до річки, яка перенесла її на схили Глицинієвої гори і знову ступила в спокійну воду.

     – Сон – це цілюще джерело, – проворкувала вона ласкаво, звертаючись до своєї супутниці. – Вгамує жар, а там і біль відступить. Якщо ви довірилися мені в такій справі, вам варто довіряти мені й надалі. Справді, чи потрібно так зітхати про минуле? Чи не краще повернутися до сьогодення, у якому немає страждань? А якщо ви не проти повернутися, то чому б вам не відпустити неіснуючий біль і не уявити себе в тілі?

     – Яке уявлення я маю про те нове тіло? – засмучено промовила Ідзанамі. – Я зовсім його не пам'ятаю, як і не пам'ятаю того, що сталося зі мною після повернення Ідзанакі.

     – Тим більше вам варто довіритися мені. Відтоді, як ми з волі випадку розлучилися там, у Серединній Країні, минуло цілих три роки. І я не уявляю, як ви можете виглядати зараз. Але того дня, коли ви мене покинули, вам було дванадцять років. Такою я вас пам'ятаю. Думаю, буде непогано, якщо ви постанете переді мною в образі дитини, якою були колись і до якої я маю стільки ніжних почуттів.

     – Нехай, я не проти, – відповіла Ідзанамі, і обидві вони поринули у лагідні води.

     – Як же добре, душе моя! – пробурмотіла богиня, насолоджуючись блаженством. – І так спокійно після стількох мук! Виходить, і справді страждало не тіло, а душа.

     – Усі хвороби тіла, зрештою, походять від душевних недуг, – зітхнула пані лисиця.

     – Чим же їх лікувати?

     – Умиротворенням. Воно в усьому допомагає. Добре, що ми покинули похмурі чертоги! Хіба можна знайти спокій там, де накопичилося стільки печалі? Де сталося щось лихе, а тамтешні стіни ніяк не дають про це забути? Заспокоїтися за таких умов неможливо!